№32 Земська (1864р.) і міська (1870р.) реформи в Україні.

У 1864 р. була проведена земська реформа. Створювалась система місцевого самоврядування. На Лівобережній Україні створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні земське самоврядування було запроваджене у 1911 р. Органи самоврядування у земських управах — губернські земські збори. Виконавчі органи — губернські та повітові земські управи. Вибори відбувалися за майновим цензом на три роки. Земства займалися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги. У 1870 р. проведена міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи - міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста. Значення реформ Скасування кріпосного права і проведення інших буржуазних реформ 60—70-х років створили умови для більш швидкого переходу Росії до капіталізму. Соціально-політичний лад царської Росії поступово пристосовувався до потреб капіталістичного розвитку. Царський уряд хоч і пішов на деякі поступки буржуазії, але залишався захисником інтересів поміщиків. Все це наклало кріпосницький відбиток на реформи 60—70-х років. Пережитки феодалізму відчувались у всьому суспільно-політичному житті Росії. Це, насамперед, збережене самодержавство і поміщицьке землеволодіння, феодальні повинності тимчасово зобов'язаних селян і викупні платежі, пряма залежність земських управ, міських дум, преси і суду від царської адміністрації. Феодальні пережитки проявлялись також в безправному становищі селян і багатьох пригнічених народів національних районів Росії. Реформи 60—70-х років носили в цілому буржуазний характер. Вони означали відомий рух Росії по буржуазному шляху розвитку, «по шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну монархію». Це була вимушена поступка, мета якої укріпити державний апарат, пристосувати його до нових умов капіталістичного розвитку. Але ці реформи проводило самодержавство на користь пануючих класів, перш за все поміщиків, і тому вони були половинчастими, суперечливими, зберігали в країні масу феодальних пережитків. Непорушним залишилося самодержавіє — головний пережиток феодалізму. Воно управляло країною за допомогою величезної армії чиновників, що безконтрольно грабували населення. У країні як і раніше лютувало поліцейське свавілля, були відсутні демократичні свободи (свобода совісті, слова і т. д.). Хід соціально-економічного розвитку примусив царизм піти на деякі поступки буржуазним відносинам, що ростуть, але він як і раніше залишався захисником інтересів поміщиків. Політика царизму залишалася реакційною. Все свої сили він направляв на придушення революційного руху в країні, на пригноблення народних мас. Проте реформи другої половини ХІХ ст. спричинили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Перетворення кріпаків на особисто вільних селян, надання їм земельних наділів, хоч і на невигідних умовах, розширили сферу дії товарно – грошових відносин, ринок робочої сили, нерухомості. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінено на фабрично – заводське з використанням найманої робочої сили та різних парових машин, а потім і двигунів внутрішнього згоряння та електричних. В Україні особливість промислового перевороту полягала в тому, що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць. Земельні реформи 60-х років прискорили розпад натуральних селянських і поміщицьких господарств, а також процес розшарування селянства, значна частина прибутків якого йшла на викуп землі. За майновим достатком селянство України умовно можна поділити на три групи: заможні (близько 20%), середняки (30%), бідняки (50%). Понад 53% дворянських землеволодінь не змогли пристосуватися до нових умов господарювання і розорилися.