29. Відновлення гетьманату за Данила Апостола

Двірцеві чвари в Петербурзі, в центрі яких тоді перебував власник великих маєтків в Україні Меншиков, особистий противник Вельямінова, призвели до того, що під його впливом ще зовсім юний імператор Петро II у 1727 р. скасував Малоросійську Колегію. Він же дозволив вибори нового гетьмана. На гетьмана було обрано миргородського полковника Данила Апостола (1727-1734) із збереженням усіх старосвітських урочистостей і з проявами всенародної радості. Під час перебування в Москві з нагоди коронування імператора Петра II у 1723 р. Апостол подав петицію, в якій йшлося про відновлення старих прав в Україні, так зухвало понищених Петром І, на підставі все тих же «статей Богдана Хмельницького». Відповіддю на цю петицію були відомі з історії «Рі-шительні пункти», які, за словами Д.Дорошенка, залишалися основною конституцією для Гетьманщини до кінця її існування. Основний зміст зазначених пунктів зводився до того, що гетьман не мав права самостійно зноситися з іноземними державами, за винятком Польщі й Криму, з якими він міг домовлятися про кордони, повідомляючи про це царського резидента при гетьмані. У суто військовому плані гетьман повинен був підлягати російському генерал-фельдмаршалу. Кандидатів на місце генеральної старшини і полковників хоч і обирала сама старшина, проте ці кандидатури затверджував імператор. Зміни торкнулися також і суду. Вищою апеляційною інстанцією тепер став Генеральний Суд, що складався із шести осіб: трьох українців і трьох росіян. Гетьман був президентом цього суду. В одному із пунктів передбачалося створення судової комісії для укладання нового кодексу. Була скасована заборона російським власникам купувати землю в Україні, хоча при цьому не дозволялося селити на придбаних землях російських кріпаків. Пункти торкалися й інших питань, зокрема, економічного характеру - торгівлі, мита і т. ін. Підсумовуючи те, що ця конституція надавала Україні, історик пише: «Як бачимо, ці «Рішительні пункти» значно обмежували ті права, якими гетьманська Україна користувалася до упадку Мазепи. Але важно було те, що замість колишньої самоволі російського уряду, з якою він трактував російські справи після Мазепи, ставилися тепер певні норми, певні юридичні форми». Гетьман Апостол більш-менш вдало використав можливості, надані йому «Рішительними пунктами». Свої зусилля він спрямував на врегулювання справ у землеволодінні, де виникло багато проблем. Задля цього було створено «Генеральне слідство про маєтності», яке мало зробити ревізію прав на володіння землею на підставі документів, так званих «державців». У результаті роботи «Слідства» вдалося встановити шість категорій володінь землею. Деякі з них передбачали тимчасове право володіння. «Рангові маєтності», що свого часу були роздані у тимчасове володіння, тепер, при наявності документу, могли перейти в довічну власність. Загалом же реформи Апостола були спрямовані на підтримку купецтва, буржуазії, в якій він бачив опору української державності. Він же добився того, що у 1733 р. Київ знову було повернуто гетьманському підпорядкуванню, хоч і не надовго. У цілому ж його заходи мали паліативний характер, бо Гетьманщина вже сильно була прикута до російської політики, яка значною мірою визначала масштаб і характер реформ в Україні. Позитивним наслідком Апостолового гетьманування історики вважають те, що «Апостол затримав процес інтеграції Гетьманщини у структуру російської імперії».