Київська Русь була ранньофеодальною монархією. Основними елементами механізму політичної влади були: князь, боярська рада, віче (народні збори).Київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення – особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими князівствами), намісників (управляли невеликими містами). Князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви.Боярська рада – дорадчий орган, куди входили: старші дружинники, міська еліта , представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання війни і миру, укладання угод, видання законів, адміністративні, фінансові і судові справи, обирали наступного князя. Володіючи „правом вето”, боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів. Віче – це народні збори дорослого чоловічого міського населення, що вирішували важливі громадські і державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит, або ж самі жителі міста. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами. За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов’ян. У соціальній структурі давньоруського суспільства можна виділити такі основні групи населення:1.Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри, (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.2.Основна група – селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр. Закупи і рядовичі – напіввільні селяни, які працювали на феодала за грошову позичку (купу) або на умовах договору (ряду). , Феодально залежним населенням у Київській Русі були рядовичі, закупи та ізгої. 3.„Холопи” – раби – використовувалися в домашньому господарстві.4. Міщанство (за приблизними розрахунками в містах проживало до 15 % всього населення). Літописи повідомляють, що на межі ІХ-Х ст. існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новгород та ін.). Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 „градів”, з яких майже 100 були справжніми містами. Тому не дивно, що варяги ще на межі ІХ-Х ст. називали Русь „Гардаріки” – країна міст (замків).5. Духовенство – формується з прийняттям християнства.
