НА ПОЧАТКУ XIX СТ. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА ВХОДИЛА ДО СКЛАДУ РО¬СІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. У ЗАЗНАЧ-Й ПЕРІОД В УКРАЇНІ ДОМІНУВАЛО ПОМІЩИЦЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ. ЩОБ ЗБІЛЬШИТИ СВОЇ ПРИБУТКИ, ПОМІЩИ¬КИ ЗНАЧНО ПОСИЛИЛИ ЕКСПЛУАТАЦІЮ ЗАЛЕЖ¬НИХ ВІД НИХ СЕЛЯН, ЯКІ, ЗГІДНО З ПЕРЕПИСОМ 1810 РОКУ, СТАНОВИЛИ 60,5% НАСЕЛЕННЯ ПІДРОСІЙСЬКОЇ УКРАЇНИ. СЕЛЯНИ ВВАЖАЛИСЯ ВЛАСНІСТЮ ДВОРЯН І ЦІЛКОМ ЗАЛЕЖАЛИ ВІД ЇХНЬОЇ ВОЛІ. ПОМІЩИКИ РОЗПОРЯДЖАЛИСЯ СА¬МИМИ СЕЛЯНАМИ ТА ЇХНІМИ ГОСПОДАРСТВАМИ, ПЕРЕСЕЛЯЛИ ЇХ В ІНШІ МАЄТКИ, ПРОДАВАЛИ АБО ОБМІНЮВАЛИ ЇХ, РЕГЛАМЕНТУВАЛИ СІМЕЙ¬НИЙ ПОБУТ. ХОЧ ЗАКОН 1797 РОКУ ОФІЦІЙНО ВСТАНОВИВ ТРИДЕННУ ПАНЩИНУ, ФАКТИЧНО ВО¬НА СТАНОВИЛА 4-6 ДНІВ НА ТИЖДЕНЬ. КРІМ ПАНЩИНИ, СЕЛЯНИ ЗМУШЕНІ БУЛИ ВІДРОБЛЯТИ Й ДОДАТКОВІ ПОВИННОСТІ, СПЛАЧУВАТИ НАТУРАЛЬНИЙ І ГРОШОВИЙ ПОДАТКИ. В 1817 РОЦІ БУЛИ СТВОРЕНІ ТАК ЗВАНІ ВІЙСЬКОВІ ПОСЕЛЕННЯ, ДЕ СЕЛЯНИ, ПЕРЕТВОРЕНІ НА ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЦІВ, СТАВАЛИ ФАКТИЧНО ДОВІЧНИ¬МИ СОЛДАТАМИ. В УМОВАХ ЗРОСТАННЯ НЕВДОВОЛЕННЯ СЕЛЯН І ЗАГРОЗЛИВОЇ КРИЗИ ФЕОДАЛЬНО-КРІПОСНИЦЬКОЇ СИСТЕМИ ЦАРСЬКИЙ УРЯД БУВ ЗМУШ-Й У 1857РОЦІ ЛІКВІДУ¬ВАТИ ВІЙСЬКОВІ ПОСЕЛЕННЯ. У 1801 РОЦІ ОЛЕКСАНДР І ВИДАВ УКАЗ, ЯКИЙ ДАВАВ ПРАВО КУПЦЯМ, МІЩАНАМ І ДЕРЖАВНИМ СЕЛЯНАМ КУПУВАТИ НЕЗАСЕ-ЛЕНІ ЗЕМЛІ ТА ВЕСТИ НА ЦИХ ЗЕМЛЯХ ГОСПОДАРСТВО, ВИКОРИС¬ТОВУЮЧИ НАЙМАНУ ПРАЦЮ. УКАЗ ПОРУШУВАВ МОНОПОЛІЮ ДВО¬РЯН НА ВОЛОДІННЯ ЗЕМЛЕЮ. ЧЕРЕЗ 2 РОКИ ЦАР ВИДАВ УКАЗ ПРО «ВІЛЬНИХ ХЛІБОРОБІВ», ЩО НАДАВ ПОМІЩИКАМ ПРАВО ВІДПУСКАТИ СЕЛЯН НА ВОЛЮ З ЗЕМЛЕЮ, ЯКЩО ПРИ ЦОЬМУ ДОСЯГНУТА ВЗАЄМНА ЗГОДА. ЗВІЛЬНЕНІ СЕЛЯНИ, ЗГІДНО ІЗ ЦИМ УКАЗОМ, ПЕРЕВОДИЛИСЯ ДО НОВОГО СТАНУ, ЯКИЙ ЗАЙМАВ ПРОМІЖНУ ПОЗИЦІЮ МІЖ ДЕРЖАВНИМИ ТА ПОМІЩИЦЬКИМИ СЕЛЯНАМИ.
