В українській лінгвістиці виділяють три основні синтаксичні одиниці: речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю.
- Речення. Є предикативною (лат. prаedicatum — сказане) одиницею, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спонукальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з дійсністю. Воно є основною і найбільшою синтаксичною одиницею в мовній системі, напр.: Вийшла в поле руська сила, корогвами поле вкрила (І. Франко); Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? (Леся Українка); Поминули літа. Зацвітає Шевченкова круча (А. Малишко); Тоді, схилившись наді мною, сиділа ніжна Мавка цілу ніч (П. Воронько).
- Словосполучення. Непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом.
Речення (як предикативна одиниця) і словосполучення (як непредикативна одиниця) різняться кількісним складом компонентів (реченням може бути й одне слово), пор.: Світає; Вечір; Тихо; слухати музику; сонячний ранок; батько і мати.
- Мінімальна синтаксична одиниця. Функціонує лише в межах речення чи словосполучення, тобто є їхнім складником. Її виділяють з урахуванням синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних (смислових) відношень. У формально-синтаксичній структурі простого речення мінімальними одиницями є члени речення, у семантико-синтаксичній — синтаксеми. Члени речення виділяють на основі синтаксичних зв’язків, а синтаксеми — на основі семантико-синтаксичних відношень.
Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрархії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця.
Відмінності між синтаксичними одиницями зумовлені передусім граматично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Упорядковували землю (речення) — упорядковування землі (словосполучення) — землевпорядкування (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні У селищі здійснювались роботи із землевпорядкування). Найбільшою мірою така співвідносність виявляється в простому і складному реченнях, меншою мірою — у словосполученні і реченні, напр.: вечірня прогулянка до міста (словосполучення) — Увечері прогулювались до міста (просте речення) — Коли настав вечір, прогулювались до міста (складне речення). У наведених прикладах різні синтаксичні одиниці називають ту саму подію і диференціюються лише за граматичними відмінностями.
Синтаксичні одиниці мають лексичні (мовленнєві, індивідуальні) і граматичні (мовні, загальні) значення.
Розглянемо два ряди словосполучень: 1) сонячний ранок, високий будинок, зелена трава; 2) писати листа, читати книгу, бачити море. Кожне з наведених слово- сполучень має своє лексичне значення, що зумовлене лексичними значеннями слів, які його утворюють. Окрім того, обидва ряди словосполучень різняться граматичним значенням: предмет і його ознака (перший ряд), дія і предмет, на який вона переходить (другий ряд). Речення Робітники працюють, Учні вчаться, відрізняючись індивідуальним змістом, мають спільне граматичне значення — «суб’єкт і його діяльність».
Отже, синтаксична семантика — це типова семантика, спільне значення синтаксичних одиниць однакової будови.
Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції
До синтаксичних одиниць-конструкцій належать речення і словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця є складником речення або словосполучення.
З огляду на будову розрізняють елементарні і не елементарні одиниці-конструкції. У формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах вони частково збігаються. Водночас семантично неелементарні конструкції охоплюють ширше коло синтаксичних одиниць.
Визначаючи елементарні/неелементарні речення і словосполучення, вчені, як правило, беруть за основу кількісний критерій, хоча поняття елементарності/не елементарності трактують по-різному. Це пов’язано насамперед із розбіжністю у термінології, з різним окресленням об’єкта дослідження (тільки підрядні словосполучення; підрядні і сурядні словосполучення; підрядні, сурядні і предикативні словосполучення).
Згідно з кількісним критерієм елементарні словосполучення називають простими, неелементарні — складними (рідше — ускладненими), оскільки переважна більшість простих словосполучень складається з двох повнозначних слів, складних — із трьох і більше.
Елементарні/неелементарні конструкції співвідносні, але не завжди тотожні у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах з непоширеними/поширеними, неускладненими/ускладненими простими реченнями.
З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду елементарне просте речення відповідає непоширеному простому реченню, оскільки лише головні члени речення є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Дзвенить вода (Є. Маланюк); Ліхтарі миготять (Г. Чупринка); Люди — прекрасні (В. Симоненко); Грюкіт. Стукіт. Дзвони. Скрипи (Г. Чупринка).
Поширені речення мають у своєму складі, крім головних, другорядні члени, які не є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Димок від розкладених на землі вогнищ прозорими струмочками здіймався до блакитного неба (Петро Панч); Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки (Леся Українка); Треба твердо нам в бою стояти (І. Франко); Богдана любили на факультеті (О. Гончар). Трактування таких конструкцій у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах збігається лише частково.
У семантико-синтаксичному аспекті елементарні прості речення, компоненти яких зумовлені семантико-синтаксичною валентністю (лат. valentia — сила) предиката (головна синтаксема, що відповідає присудкові), є елементарними поширеними реченнями, в яких, крім головних членів, функціонують і другорядні. Отже, ці конструкції і з формально-синтаксичного погляду відповідають елементарним поширеним реченням.
Поширення таких елементарних речень відбувається за рахунок іменникових компонентів, зумовлених семантико-синтаксичною валентністю (здатністю визначати кількість залежних словоформ) предиката. За валентними можливостями предиката виділяють трикомпонентні — семикомпонентні елементарні поширені речення, а однокомпонентні — двокомпонентні відповідають звичайним непоширеним реченням. Найбільші валентні можливості мають дієслова возити, везти, завезти, нести, носити, відносити, занести та ін., напр.: Хлопчик приніс із лугу квіти матері в кімнату; Екскурсанти приїхали з Рівного до Києва поїздом.
Більшість залежних від предиката іменників (другорядних членів) перебувають у правобічній щодо предиката позиції; у лівобічній перебуває суб’єкт. Елементарні поширені односкладні речення мають значно менші валентні можливості і обмежуються переважно одним-двома керованими іменниками в ролі другорядних членів як у правобічній, так і в лівобічній позиції, напр.: Туристам видно море; Матері було сумно.
З формально-синтаксичного погляду неелементарними (ускладненими) вважають речення, в яких функціонують однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени, вставні і вставлені конструкції, звертання. Елементарними (неускладненими) є конструкції з наявними другорядними членами речення (додатками, означеннями, обставинами), що не є однорідними та відокремленими, напр.: Везе Марко Катерині сукна дорогого (Т. Шевченко); Од усього цього місця віяло дикою могутньою красою (Б. Грінченко); Трава пожовкла від посухи (Є. Маланюк); Садок ріс на волі в глибокій долині (І. Нечуй-Левицький).
З погляду семантико-синтаксичного, як і формально-синтаксичного, неелементарними (ускладненими) є речення з однорідними, відокремленими другорядними членами, вставними і вставленими конструкціями, звертаннями. Водночас до неелементарних (ускладнених) речень належать і такі, в яких наявні вторинні предикатні і субстанціальні синтаксеми прислівного та детермінантного характеру. Такі синтаксеми є похідними, вони витворилися з елементарних простих речень. Тому багато речень, що з формально-синтаксичного погляду є простими неускладненими, у семантико-синтаксичному плані є простими ускладненими, що утворилися внаслідок трансформації складних реченнєвих структур.
Найбільшу групу семантично ускладнених речень становлять речення з детермінантними (лат. determinans — який визначає, обмежує) членами, що стосуються граматичного центру речення і виражають обставинні значення, напр.: Хлопець прокинувся від вибуху; Туристи запізнилися через дощ; Всупереч прогнозам ішли дощі; На випадок негоди зупинимось у лісі.
Поширеними також є прості ускладнені речення з нейтралізованими предикатами в атрибутивній (означальній) позиції. Наголошуючи на тому, що атрибутивні (означальні) відношення ґрунтуються на перебудові базових (елементарних) речень і що глибина перебудови конструкції буває різною, І. Вихованець зазначає: «Найпростішим пере- творенням компонента у морфологізований прикметник є трансформація семантичного предиката з формально-синтаксичної позиції присудка (аналітичного або синтетичного дієслова) і набуття предикатом проміжної між семантико-синтаксичними і формально-синтаксичними функціями функції атрибута, пор.: Дівчина була струнка ® Струнка дівчина усміхалася до нас». Порівняймо: Від заходу насувалася чорна хмара (М. Коцюбинський); Море зазирає у темні ущелини (П. Загребельний); Худорлявий високий хлопець у сірому сукняному костюмі переправився через Дніпро вузьким просмоленим човном (П. Загребельний).
Існують різні підходи і до питання елементарності (неускладненості) та неелементарності (ускладненості) на рівні складного речення. Деякі чеські й словацькі мовознавці (Л. Двонч, Й. Грбачек, Я. Бауер) вважають ускладненими лише речення з різними типами синтаксичного зв’язку. На думку інших (словацький лінгвіст Ф. Кочіш), визначальним є кількісний критерій, тобто ускладненим є речення з трьох і більше предикативних одиниць.
В українському мовознавстві основну увагу приділяють дослідженню складних елементарних речень, які складаються з двох предикативних одиниць. Деякі мово- знавці багатокомпонентні (неелементарні) речення подають лише як ілюстрації до речень мінімальної структури. Нерідко неелементарні речення розглядають лише як своєрідні комбінації складних елементарних речень, у яких повторюються ті самі синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення.
Вихідними, базовими структурами в системі складного речення є елементарні речення, що складаються з двох предикативних одиниць.
З формально-синтаксичного погляду елементарними є двокомпонентні сполучникові (складносурядні і складнопідрядні) і безсполучникові конструкції незалежно від обсягу предикативних частин, наявності згорнутих пропозицій, напр.: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю (Леся Українка); Затріщало, бризнуло росою гілля, і ним бійці почали маскувати машини (М. Стельмах); Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський).
Із семантико-синтаксичного погляду елементарними складними реченнями є лише ті, у яких відсутні звороти і синтаксеми, що можуть бути розгорнуті в речення. У складі предикативних одиниць можуть функціонувати лише субстанціальні синтаксеми (компоненти, що передають значення реальної предметності), зумовлені валентністю предиката, напр.: Хто з злом не бореться, той людей не любить (І. Франко); Хтось сповістив, що йде поїзд (М. Олійник); Гув мотор, катер пінив носом хвилі (Ю. Мушкетик).
Отже, лише незначна частина формально-синтаксичних елементарних речень є елементарними з погляду семантичного.
Щодо неелементарних (ускладнених, багатокомпонент-них) складних речень основним має бути кількісний критерій, оскільки наявність ще хоча б однієї предикативної одиниці зумовлює появу невластивих елементарному складному реченню ознак.
Однак якщо в елементарних складних реченнях незалежно від синтаксичного зв’язку, його передбачуваності й обов’язковості реченнєвий характер очевидний, то структури з трьох і більше предикативних частин не завжди є реченнями. Передусім це стосується складносурядних речень відкритої структури та складних безсполучникових конструкцій з однорідними частинами, в яких виражаються семантичні відношення одночасності дій. Сполученнями речень є звичайно складносурядні конструкції з однаковими сполучниками, передусім єднальними (приєднувальними), напр.: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); А ранок вставав перед ним теплий і вітряний, а картоплі бігли до обрію, а сукня дівчини майоріла на вітрі все ближче й ближче (Ю. Мушкетик). У вигляді складносурядного чи безсполучникового речення можуть оформлятися і ряди номінативних речень: І дощ, і сніг, і віхола, і вітер (Л. Костенко); Невеличкий дворик, хати з квітниками під вікнами, садок (М. Олійник). У таких конструкціях наявне своєрідне «нанизування» предикативних одиниць.
Складносурядні багатокомпонентні структури, в яких функціонують різні сполучники, характеризуються складнішими семантико-структурними зв’язками між частинами і є неелементарними реченнями. У них виділяють один зовнішній (провідний) і один чи більше внутрішніх рівнів членування. Порівняймо: Бархани наблизились, але на сірому фоні помітні були тільки короткі спалахи гарматних пострілів, а в долині біля озера теж з вогнем вибухали снаряди (О. Десняк).
Неелементарними реченнями є складні безсполучникові конструкції, у яких поєднуються семантичні відношення однорідності та неоднорідності між частинами або ж наявні лише відношення семантичної неоднорідності, напр.: Поглянь: уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче (О. Олесь); Маркові тільки не осягнути: скажи слово про нашу малоозброєність — враз тобі приточать зневір’я (К. Гордієнко).
Центральним типом неелементарних складних конструкцій є складнопідрядні багатокомпонентні речення: з послідовною підрядністю, з неоднорідною та однорідною супідрядністю, контаміновані утворення з різними комбінаціями послідовної підрядності та супідрядності. Тісніша структурно-семантична спаяність компонентів у цих реченнях, на відміну від інших типів неелементарних конструкцій, часто зумовлена передбачуваністю та обов’язковістю підрядних (оскільки переважають підрядні прислівні), напр.: Хто не бачив тебе, рідний краю, той не знає, на що здатна і чим багата наша рідна природа (М. Олійник); Потім Красов розповів, що його відділення пройшло в розташування ворога і з’ясувало, що німці відступили, залишивши невеличкий заслін автоматників (І. Багмут).
Складні конструкції з сурядністю і підрядністю, сполучниковим і безсполучниковим зв’язком, як правило, є неелементарними реченнєвими утвореннями, зрідка (за наявності значної кількості предикативних одиниць) вони можуть бути сполученнями речень.
Складні неелементарні з формально-синтаксичного боку речення завжди є і семантично неелементарними, однак в останніх є чимало синтаксем, що засвідчують кількісну перевагу семантично елементарних простих речень над формально-синтаксичними.
Не до кінця з’ясоване питання елементарних та неелементарних мінімальних синтаксичних одиниць. У формально-синтаксичному аспекті елементарними є головні члени (простий підмет і простий дієслівний присудок) та другорядні члени, виражені одним повнозначним словом. До неелементарних відносять складений підмет, складений іменний і дієслівний присудки, складний (подвійний) присудок, другорядні члени, виражені словосполученням. Із семантико-синтаксичного погляду поняття елементарності/неелементарності пов’язане з наявністю/відсутністю в простому реченні вторинних предикатних і субстанціальних синтаксем.
Отже, елементарні/неелементарні словосполучення загалом є тотожними з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду. У простих і складних реченнях наявна лише часткова відповідність між елементарними/неелементарними конструкціями у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах.
