Спільними ознаками всіх службових частин мови є те, що вони:
- не називають предметів, ознак, дій, кількості і не мають, отже, лексичного значення;
- не мають властивих повнозначним (самостійним) частинам мови морфологічних ознак;
- не змінюють своєї форми;
- не бувають членами речення.
До службових частин мови належать прийменник, сполучник і частка.
- Прийменник — незмінна службова частина мови, що, виражаючи залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні, вказує на:
- об'єкт дії — повідомити (про що?) про концерт, подарунок (для кого?) для сестри;
- напрямок — поїздка (куди?) на курорт;
- місце — зустрітися (де?) біля клубу;
- причину — замовк (із якої причини?) від несподіванки;
- мету — зібратися (для чого? ) на нараду тощо.
Прийменник членом речення не буває, але разом із самостійною частиною мови входить до складу члена речення. Один і той же прийменник може виражати різні відношення
До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, за, на, під та ін. Похідними є прийменники, утворені:
- способом складання непохідних прийменників: з-під, із-за, понад, з-поміж;
- способом переходу з інших частин мови: кругом (хати), близько (полудня), назустріч(виборам), під час, у зв'язку з, згідно з.
У деяких сполученнях слів, до яких входить іменник із непохідним прийменником, іменник втрачає своє предметне значення, і тоді все сполучення слів виконує роль похідного прийменника: з метою перевірки (порівняйте: для перевірки),у напрямку лісу (до лісу), в силу обставин (через обставини). Така ж втрата семантики дієприслівника спричиняє утворення похідних прийменників починаючи з, незважаючи на.
Похідні прийменники, утворені від інших частин мови, вживаються з родовим відмінком: шляхом відбору, край стола, протягом року, за винятком неділі.
Якщо в похідному складеному прийменнику останнім сегментом є непохідний прийменник, то зберігається та відмінкова форма іменника, що й у звичайному словосполученні: поруч з (ким?), незалежно від (чого?), незважаючи на (що?) і т. д. Похідні складені прийменники іменникового походження вживаються, зазвичай, у науковому та офіційно-діловому стилях.
Сполучником називається службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення, частин складного речення та складових частин тексту.
У цьому світі молитися і любити — єдиний шанс (Н. Мориквас).
Гроно у руці було схоже на сонне дитинча. Та варто було торкнутись ягоди — і вона прозрівала блискучею зіницею (Г. Тютюнник).
- Сполучник не має лексичного значення, не змінюється, не буває членом речення, не входить ні до члена речення, ні до частин складного речення.
Сполучники сурядності поєднують рівноправні, синтаксично незалежні одна від одної мовні одиниці — слова, частини складного речення, речення чи групи речень у тексті. До них належать:
- єднальні: і, й, та (= і), їй ... ні. Вони означають поєднання або приєднання:
- протиставні: а, але, та (= але), проте, зате, однак, які виражають зіставлення або протиставлення:
- розділові: або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, чи то ... чи то, які вказують на несумісність явищ або їхню черговість:
Сполучники підрядності з'єднують залежну частину складного речення з головною. До сполучників підрядності належать:
- причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що:
- часові: коли, поки, тільки, як, щойно, ледве, як тільки.
- умовні: якщо, якби, коли б:
- мети: щоб (щоби); для того, щоб:
- допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай:
- порівняльні: як, мов, немов, наче, неначе, начебто, ніби:
- з'ясувальні: що, щоб, як:
Морфологічно нерозкладні сполучники називаються простими. До них належать: і, а, та, хоч, що, як.
Сполучники, утворені злиттям двох або більше слів, називаються складними: щоб (що + б), проте (про -т те), немовби (не + мов + би), неначебто (не + наче 4- б + то). Такі сполучники пишуться разом.
Сполучники, що складаються з двох чи більше слів, називаються складеними: тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, як тільки, дарма що. У таких сполучниках усі їхні складові частини пишуться окремо.
- Часткою називаються службова частина мови, яка надає реченням чи окремим його членам певних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм. Частки не мають лексичного значення, не змінюються, не є членами речення.
Окремі частки мають варіанти: би-б, же-ж, що функціонують за законами милозвучності мови: пішов би — пішла б, згадай же — згадали ж і под.
Часток у мові досить багато, і виконувані ними функції дуже різноманітні. Це зумовлює труднощі класифікації, наслідком яких є те, що в різних наукових працях і навчальних посібниках групи часток вказані не однаково. поділ на З групи — формотворчі, заперечні і модальні.
- Формотворчі утворюють дієслівні форми умовного (Якби мені черевики, то пішла б я на музики. — Шевченко) та наказового (Хай зозулі віщують літа. — Ткач) способів.
- Заперечні частки — не, ні, ані:
- Модальні вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту. Серед них виділяють:
- питальні — чи, хіба, невже:
- окличні — як, що за, що то за:
- вказівні — ось, от, он, ген, це, оце, то, ото:
- стверджувальні — так, еге, авжеж, атож:
- підсилювальні — же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки:
- видільні — тільки, лише (лиш,), хоча (хоч):
- обмежувальні — майже, чи не, трохи не, мало не:
- спонукальні — годі, ну, нумо, бодай, бо, но:
- означальні — саме, якраз, точно, дійсно:
власне модальні, що виражають упевненість, сумнів, припущення — мабуть, навряд, нібито
