До неморфологічних способів словотвору належать:
- морфолого-синтаксичний;
- лексико-синтаксичний (зрощення);
- лексико-семантичний.
Морфолого-синтаксичний спосіб - це спосіб творення слів, при якому слово утворюється внаслідок переходу однієї частини мови в іншу. Причиною такого переходу стає зміна словом синтаксичної функції у реченні: якщо слово, що первинно є прикметником, а отже виступає в реченні означенням і відповідає на питання який? яка? яке? (Військовий чоловік зупинив машину.), змінює свою синтаксичну функцію і виступає у ролі підмета або додатка та відповідає на питання хто? що? або кого? чого? (Військовий зупинив машину. Машина проминула військового.), що характерно для іменника як частини мови, то в такому разі фіксується перехід прикметника у іменник. Для української мови такий спосіб словотвору найхарактерніший для іменників та прислівників.
Для визначення частиномовної характеристики такого слова необхідно використовувати контекст: Милуватися (чим? іменник) ранком. Приїхати (коли? прислівник) ранком.
Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої.
“Цей спосіб називається морфолого-синтаксичним тому, що в процесі його реалізації новоутворене слово набуває нових морфологічних категорій і як таке виконує нові синтаксичні функції у реченні” (І.І. Ковалик).
У мовознавчій літературі цей спосіб ще називають семантико-морфологічним (за М.М. Шанським), конверсією (за О.І. Смирницьким).
Конверсія - спосіб словотворення, при якому словотворчим засобом виступає лише парадигма слова: сучасне, черговий.
Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно, супроводжуються такими основними змінами:
- зміною лексичного значення;
- граматичних значень;
- синтаксичних функцій;
- структури слова: бігом (ім.) і бігом (присл.).
Цей спосіб має кілька різновидів:
1) субстантивація - явище переходу слів з різних частин мови в іменники: майбутнє, чайна, бобові, вихідні;
2)ад'єктивація - перехід у прикметники: учений, освічена людина, сидяча робота;
3) прономіналізація - вживання в ролі займенників: цілий світ (у зн. весь), певна мелодія (у зн. якась);
4) адвербіалізація - перехід у прислівники: часом, стрілою, йти не поспішаючи;
5) нумералізація - перехід у числівники: тисяча, сила;
6) інтер'єктивація - перехід у вигуки: Боже, горенько, Матінко моя та інші різновиди.
Лексико-синтаксичний спосіб, або зрощення, - це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення: добра ніч > добраніч, не чуй вітер > Нечуйвітер (прізвище). Результатом лексико-синтаксичного способу словотвору є складне слово, оскільки воно має два і більше коренів. Твірною базою у такому способі творення виступає не будь-яке сполучення слів, а тільки синтаксична одиниця - словосполучення: два або більше слів, між якими встановлюється залежний зв'язок, тобто від одного слова до іншого можна поставити питання: добра яка? ніч, не чуй кого? що? вітер. Складне слово, утворене лексико-синтаксичним способом, переймає флексію другого слова словосполучення, тому флексія не визначається у словотвірній структурі мотивованого: перекоти поле > перекотиполе.
За характером словотвірної бази зрощення подібне до осново складання та до словоскладання, тому їх потрібно відрізняти.
Лексико-синтаксичний спосіб відрізняється від способів складання тим, що:
1) при осново складанні використовується складання не слів, а основ, які до того ж можуть усікатися, і додатково застосовується інтерфіксація або суфіксація: сільське господар(ств)о > сільськогосподарський, а при зрощенні в одне слово сполучаються два цілих слова, причому без використання інтерфіксів та суфіксів;
2) при словоскладанні утворюються складні слова на базі двох слів, які не утворюють словосполучення, тобто між цими словами нема залежного зв'язку, між ними не можна поставити питання: батько і мати > батько-мати, сон і трава > сон-трава. Слова, утворені способом словоскладання, переважно пишуться через дефіс.
Нові слова виникають шляхом злиття колись уживаного словосполучення: пополудню - по + полу + дню. Цим способом утворюються:
- іменники: горицвіт, Новгород;
- прикметники: нижчепідписаний;
- прислівники: бозна-що;
- числівники: двісті, обидва.
Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу граматично оформленого слова, що належить до певної частини мови.
Лексико-семантичним називається такий спосіб, при якому звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище).
При цьому способі не застосовуються спеціальні словотворчі засоби, а формантом є зміна семантики.
Похідне слово з'являється семантичним шляхом - через розщеплення багатозначного слова і поступове утворення омонімів (В.В. Виноградов, М.М. Шанський, І.І. Ковалик). Наприклад: перо - пір'їна і знаряддя для писання.
Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники, серед них:
- терміни: лопатка;
- найменування нових предметів, понять: супутник;
- власні назви (закладів, установ, періодичних видань, дитсадків, цукерок тощо): “Киянка” (назва швейної фабрики), “Дзвін” (журнал) та ін.
У процесі лексико-семантичного способу словотвору слово не змінює своїх фонетичних та граматичних характеристик, змінюється лише його лексичне значення. В такому випадку слово стає похідним (ручка означає вже не маленьку руку, a те, за що беруться рукою (ручка лопати, ручка від дверей) або й інструмент для письма (кулькова ручка). Цей спосіб полягає в тому, що наявні в мові слова використовуються для позначення нових предметів, явищ. В основі лежить метафора, метонімія, синекдоха.
Лексико-семантичний спосіб словотвору - один з основних способів поповнення номінативних засобів мови, при якому звукова форма твірного слова (мотиватора), залишаючись незмінною, набуває нового значення і стає семантично похідною (мотивованою). Лексико-семантичний спосіб словотвору активно виявляється в системі номінації власних назв. Основними механізмами лексико-семантичного способу словотвору в цій підсистемі мови є:
- онімізація (перехід загальної назви у власну);
- трансонімізація (перехід власної назви з одного класу назв до іншого);
- онімотрансонімізація (комбіноване використання різновидів способу за моделлю: онімізація + трансонімізація).
Кожен з цих різновидів пов'язаний із семантичними і граматичними змінами мовних одиниць. Збереження мотиваційних зв'язків між базовим словом і семантичним новотвором дозволяє відносити лексико-семантичний спосіб словотвору в системі номінації власних назв до явищ синхронічного плану.
Наявність у мовній системі типових, регулярних і закономірних мотиваційних зв'язків уможливлює виділення таких різновидів семантичного способу словотвору, як дериваційна метафора і дериваційна метонімія. Метонімія визнається найбільш важливим джерелом номінації як у кількісному плані, так і щодо різноманітності мотивацій для називання
