Основний словниковий фонд кожної слов’янської мови становлять спільнослов’янські слова, які виникли ще в період мовноетнічної єдності слов’ян і називають частини
- людського тіла
- знарядь праці:
- явищ природи
- рослин та тварин
- дій та процесів
- назв спорідненості:
- ознак предметів, явищ
- Чисел
- особові займенники
Київській Русі.
З-поміж фонетичних відмінностей слід відзначити:
- тверду вимову приголосних перед голосними [и]: жити, риба, син, зима та [e] (колись пом’якшував попередні приголосні): середа, береза, серце, верба;
- чергування [о], [е] (у відкритих складах) з [і] (у закритих складах): ніч — ночі, віл — вола, хід — ходу, рік — року;
- вживання голосного [ і ] на місці давнього звука [*] (ять): л-ьто — літо;
- тверду вимову губних (б, п, в, м, ф), шиплячих (ж, ч, ш, щ) та р (у кінці складу): кров, ніч, дівчата, секретар, повірте та ін.
З-поміж морфологічних відмінностей слід виділити такі:
- інфінітиви на -ти: косити, летіти, ходити, сидіти.,
- збереження давніх закінчень орудного відмінка -ою, -ею: межею, душею, жінкою, людиною;
- закінчення -ові, -еві у давальному відмінку однини іменників чоловічого роду: волові, господареві, свекрові, котові;
- форми майбутнього складеного часу на -му: писатиму, малюватиму та інші.
