Навчання — це акт взаємодії вчителя і учня з метою засвоєння останнім якогось відрізка змісту соціального досвіду. Акт навчання має початок і кінець, початковий і кінцевий результат — стан суб'єкта. Тому акт навчання — це процес і одночасно елемент більш тривалого процесу навчання, він дуже складний.
Навчальний процес — узагальнений варіант руху навчання за певних умов Процес навчання не залежить від загальної атмосфери в школі, а навчальний процес перебуває в прямій залежності від цього фактора. Процес навчання, навчальний процес і хід навчання послідовно відображають загальне, часткове і одиничне в явищі, яке називається навчанням.
Джерелом навчання є соціальне замовлення, утілене в змісті освіти. Зміст освіти — це цілі навчання, виражені педагогічною мовою, це одночасно цілі, засоби навчання, об'єкт засвоєння, результат навчання. Усвідомивши ці цілі, учитель впливає на мотиви учнів, які здійснюють навчальну діяльність доступними їм засобами, засвоюють зміст навчального матеріалу. У навчанні виступають два суб'єкти — учитель і учень. Будь-яке навчання починається з постановки мети перед учнем, прийняття її учнем. Наступний етап навчання — організоване сприймання нової інформації та її осмислення. Далі йдуть етапи закріплення інформації, перевірка знань, узагальнення вивченого матеріалу. Усі ці етапи можуть по-різному поєднуватися, чергуватися в процесі навчання.
Виходячи з мети і завдань сучасної школи, процес навчання покликаний забезпечувати три функції – освітню, виховну, розвиваючу.
Освітня функція передбачає, в першу чергу, засвоєння наукових знань, формування спеціальних і загально-навчальних умінь і навичок.
Виховна функція. Процес навчання поряд з освітньою реалізує й виховну функцію, формуючи в учнів світогляд, моральні, трудові, естетичні, етичні уявлення, погляди, переконання, способи відповідної поведінки і діяльності в суспільстві, систему ідеалів, відношень, потреб, фізичну культуру, тобто сукупність якостей особистості.
Розвиваюча функція. Як і виховна функція, розвиваючий характер навчання об'єктивно випливає з самої природи цього соціального процесу. Правильно організоване навчання завжди розвиває, однак розвиваюча функція реалізується більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії учителів і учнів на всебічний розвиток особистості.
Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.
Під час навчання знаходять свій вияв закони матеріалістичної діалектики: єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Певним чином їхня дія реалізується в суперечностях, які стають рушійною силою навчання. Основними серед них є суперечності: 1) між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і реальними можливостями цього процесу, який потребує свого узгодження з рівнем соціального замовлення суспільства; 2) між досягнутим учнем рівнем знань, умінь та навичок і тим рівнем, який необхідний для розв'язання поставлених завдань; 3) між потягом до індивідуальної творчості згідно з внутрішньо-інтенційною спрямованістю особистості учня і рівнем засвоєння ним досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу; 4) між фронтальним викладом навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; 5) між розумінням цього матеріалу вчителем і рівнем та особливостями його розуміння учнями; 6) між теоретичними знаннями та вмінням використовувати їх на практиці; 7) між автентичною спрямованістю учня та наявними можливостями її реалізації. У ході організації навчального процесу вчителю необхідно враховувати ці суперечності, зважаючи на індивідуальні й вікові особливості учнів.
