Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – це передбачені законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечні діяння, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного, а також магістрального трубопроводного транспорту.
Родовим об’єктом злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту є суспільні відносини, які покликані забезпечувати безпеку руху та експлуатацію різних видів транспорту.
Додатковим безпосереднім об’єктом даних злочинів може виступати життя і здоров’я особи, власність.
Предметом злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту можуть бути: транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів.
Деякі статті, що передбачають відповідальність за злочини даної категорії, містять вказівку на потерпілого (наприклад, працівники транспорту та близькі їм особи – ст. 280 КК; екіпаж і пасажири судна, з яким відбулося зіткнення, а також зустрінуті в морі або на іншому водному шляху особи, котрі зазнали лиха – ст. 284 КК).
Об’єктивна сторона характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками:
1) суспільно небезпечним діянням;
2) суспільно небезпечними наслідками;
3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками.
Суб’єктом даних злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 277, 278, ч. 2 і 3 ст. 289 КК) або 16-річного віку (решта статей). Деякі злочини можуть вчинятися тільки спеціальними суб’єктами (наприклад, працівником залізничного, водного чи повітряного транспорту – ст. 276 КК; капітаном судна – ст. 284 КК; особою, яка відповідає за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів – ст. 287 КК).
Суб’єктивна сторона характеризуються залежно від складності її об'єктивної сторони. Злочини з формальним складом вчинюються з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, що має важливе значення для кваліфікації. Переважна більшість злочинів, передбачених даним розділом характеризується змішаною формою вини – умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків. Саме відношення особи до наслідків визначає злочини цієї категорії, як необережні.
