Злочини проти життя та здоров’я особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на життя й здоров’я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди
Предметом деяких злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути:
а) відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132 КК);
б) органи тканини людини (ст. 143 КК);в) кров (ст. 144 КК);
г) лікарська таємниця (ст. 145 КК) тощо.
З об’єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням; 2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Звідси більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним складом (усі види вбивств і тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Це означає, що слід встановлювати наявність не тільки суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), а й суспільно небезпечних наслідків і причинового зв’язку між таким діянням і його наслідками.
кваліфікацію злочинів проти життя та здоров’я особи можуть упливати такі ознаки їх об’єктивної сторони: а) час вчинення злочину (наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчиненні умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини); б) спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насильницького донорства); в) обстановка вчинення злочину (наприклад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.
Диспозиції деяких статей КК України, що описують об’єктивну сторону злочинів проти життя та здоров’я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”) або відсильними (наприклад, ст. 122 “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”), тому для розуміння сутності цих злочинів необхідно ретельно аналізувати зміст не тільки інших кримінально-правових норм, а й положення некримінального законодавства, до якого відсилають статті цього Кодексу.
Суб’єктами цих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 115–117, 121 і 122 КК) або 16-річного (решта статей) віку. При вчиненні деяких посягань на життя та здоров’я особи спеціальними суб’єктами злочинів можуть бути: а) медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов’язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131 КК); б) службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132 КК); в) особа, що не має належної освіти (ст. 138 КК), тощо.
У кримінально-правовій теорії злочини проти життя та здоров’я особи поділяються на три групи: 1) злочини проти життя особи: вбивства (статті 115–119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК) та погрози вбивством (ст. 129 КК); 2) злочини проти здоров’я особи: тілесні ушкодження (статті 121–125 і 128 КК); завдання фізичних або моральних страждань (статті 126 і 127 КК); зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК); 3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи: злочини у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК); інші злочини (статті 134–137 КК).
