Особлива частина Кримінального кодексу (далі — КК) України складається з двадцяти розділів. За загальним правилом, порядок розміщення норм у Особливій частині КК визначається на підставі таких критеріїв:
1) кримінально-правові норми об'єднуються в окремі розділи на підставі єдності родового об'єкта посягань — злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт, об'єднано в одному розділі Особливої частини;
2) послідовність розміщення розділів визначається суспільною небезпекою злочинів, які передбачені нею, — від більш небезпечних до порівняно менш небезпечних посягань;
3) послідовність розміщення норм у межах розділу визначається суспільною небезпекою злочинів, передбачених тією чи іншою статтею Особливої частини, — від більш небезпечних до менш небезпечних посягань.
Усі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три види: заборонювальні, роз'яснювальні та заохочувальні.
Роз'яснювальні норми Особливої частини — це норми, що містять тлумачення тих чи інших кримінально-правових понять стосовно одного чи групи злочинів. Роз'яснювальні норми містяться, зазвичай, у специфічних частинах статті Особливої частини КК — примітках
заохочувальні норми, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особу, яка скоїла злочин, звільняють від кримінальної відповідальності з урахуванням її так званої позитивної пост-кримінальної поведінки.
Переважна більшість норм Особливої частини КК — заборонювальні норми — норми, які у своїй диспозиції встановлюють необхідну сукупність специфічних ознак складу злочину, а у санкції — види та розміри покарання, які можуть бути призначені судом винній особі за вчинення діяння, що містить саме ці специфічні ознаки
