Спадкове право як підгалузь цивільного права являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлого громадянина до інших осіб.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Однак слід зазначити, що крім спадкування за заповітом і за законом, які названі у ст. 1217 ЦК, існують й інші види спадкування, передбачені окремими нормами ЦК.Зокрема, згідно зі ст. 1277 ЦК окремим видом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так званої "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом установленого законом строку жодною особою.
Специфічним видом спадкування можна також вважати спадковий договір, згідно з яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і у випадку його смерті набуває права власності на майно відчужувача. Цьому договору присвячена глава 90 ЦК.Викладене вище дає підстави зробити висновок, що вітчизняне цивільне законодавство розрізняє 4 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом; 3) за рішенням суду; 4) за договором.
У випадках спадкування за заповітом воля спадкодавця виражається в заповіті. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином, а тому регулюється не тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та про їх недійсність. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування.
Згідно зі ст. 1223 ЦК передусім право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Таке право у них виникає за наявності кількох умов: 1) існує заповіт; 2) спадкодавець визначив певну особу своїм спадкоємцем. Разом із тим це ще не суб'єктивне право, оскільки можливість отримати спадщину може виникнути лише після смерті спадкодавця (оголошення його померлим).
ЦК надає перевагу спадкуванню за заповітом. У заповіті спадкодавець може виявити свою волю розпорядитися своїм майном на користь будь-якої особи.
Спадкування за законом є вторинним стосовно спадкування за заповітом, оскільки настає лише у випадках, чітко визначених у законі, зокрема, за умови, що:
1) заповіту немає;2) заповіт визнано недійсним;3) за заповітом передається тільки частина майна;4) спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини;5) спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття спадщини.
У таких випадках право на спадкування набувають особи, визначені в ст.ст. 1261-1265 ЦК: в першу чергу - діти спадкодавця, в тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю - рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини; у п'яту - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, тощо.
Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законодавством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи.
До складу спадщини не належать: - особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо); - права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів); - права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військ-комісаріати). Спадщина складається, як правило, із права приватної власності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі). Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина: - право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя; - право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач; - право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах; - право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін. До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки померлого: відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.
Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим. З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: - визначення кола спадкоємців; - строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини; - склад спадкового майна; - строк для звернення кредиторів з претензіями; - закон, яким потрібно керуватися; - строк для видачі свідоцтва на спадщину. Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим. Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, називаються комморієнтами.
Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — то місце знаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна. Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
