Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Ці складові становлять зміст права власності.
Право володіння — фактичне володіння річчю, пов’язане з наміром уважати річ своєю. Фактично володіє річчю і той, хто буквально тримає її в руках, фізично відчуває її, і той, хто має до речі доступ внаслідок перебування речі у своєму господарстві.
Право користування — отримання від речі притаманних їй корисних влас-тивостей. Ця головна правомочність власника є свого роду метою права власності. Користування може здійснюватися в різних формах.
Право розпорядження — можливість вирішити юридичну і фактичну волю речі шляхом відчуження (продаж, дарування), шляхом передачі іншим особам у володіння або користування (оренда, позичка), шляхом переробки, знищення тощо.
Виходячи з ЦК, можна зазначити, що право власності може набуватися на: а) майно, якого раніше не існувало, а відтак воно не мало власника (на нову річ, у тому числі на плоди та виготовлену продукцію, побудову тощо); б) майно, яке хоча й існувало, але права власності на нього ні в кого не було, або власник якого невідомий, або від якого власник відмовився чи втратив право власності; в) майно, яке перебуває у власності певної особи (до цієї групи можна віднести правочини; таку подію, як смерть особи з відповідним набором юридичних фактів, необхідних та достатніх для набуття права власності спадкоємцями; реорганізацію юридичної особи).
Існують класифікації підстав набуття права власності на первісні й похідні та загальні й спеціальні.
Первісні - підстави, за допомогою яких право власності на річ виникає вперше чи незалежно від права попереднього власника на цю річ, чи незалежно від його волі.
Похідні підстави мають місце тоді, коли право власності одного суб'єкта встановлюється на підставі права попереднього власника.
До первісного набуття права власності належить: набуття права власності на новостворене майно, в тому числі на об'єкти незавершеного будівництва, перероблену річ, безхазяйну річ, рухому річ, від якої власник відмовився, знахідку, бездоглядну домашню тварину, скарб, привласнення загальнодоступних дарів природи (у тому числі лов риби та полювання на дикого звіра), а також на плоди, набуття права власності за набувальною давністю, визнання права власності на самочинне будівництво.
До похідного набуття права власності можна віднести: набуття права власності за договором, у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, унаслідок спадкування, переходу майна при реорганізації та перетворенні юридичної особи.
Щодо підстав припинення права власності, то це може бути будь-яке від-чуження власником свого майна — відмова власника від права власності, знищення майна, викуп пам’яток історії та культури державою, припинення юридичної особи чи смерть власника тощо.
Підстави припинення права власності поділяють на такі, що залежать, і такі, що не залежать від волі власника.
Від волі власника залежать угоди з відчуження майна або витрат грошо-вих коштів, користування майном, унаслідок якого це майно повністю спо-живається, знищення або викидання майна. А такі підстави, як примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом, загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб, набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем не залежать від його волі.
