Правосвідомість — це форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відображають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним.
За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем.
її структура складається з двох основних елементів:
1) правової ідеології;
2) правової психології.
Правова ідеологія — це сукупність правових ідей, принципів, теорій, концепцій, які формуються у результаті наукового узагальнення правового розвитку суспільства.
Правова психологія — це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і виявляються у громадській думці.
Зв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію цінніснонормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом формування правових норм, оскільки, на відміну від правової ідеології, вона є більш мобільною, тобто швидше реагує на зміни, що відбуваються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях, поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін.
Залежно від спрямованості правових знань розрізняють такі види правосвідомості: 1) за суб'єктами (носіями) правосвідомості:
індивідуальна правосвідомість — це правосвідомість окремої людини, яка формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня її правової освіти. Індивідуальна правосвідомість — це сукупність особистих поглядів, уявлень, правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права. Отримані в результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості;
групова правосвідомість — це правосвідомість певних соціальних груп населення країни, яка формується навколо певної ідеї, окремого нормативноправового акта тощо. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. У ряді випадків правосвідомість однієї соціальної групи може суттєво відрізнятися від правосвідомості іншої групи;
суспільна правосвідомість — це правосвідомість, яка притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу), що є носіями національної правової культури, проявляє себе у ході загальнонаціональних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму.
Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.
Види деформації правосвідомості такі.
1. Правовий інфантилізм — несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.
2. Правовий дилетантизм — вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.
3. Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.
4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.
Нині причинами (крім економічних, політичних та інших) прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:
• невпорядкованість законодавства, його нестабільність та наявність суперечностей;
• низьку правову культуру в суспільстві;
• слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.
Правова культура — це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи, інші соціальні цінності.
Під правовими цінностями розуміють об'єктивне та суб'єктивне право, правові принципи; правомірну поведінку, що ґрунтується на глибоких знаннях і повазі до закону; законність та правопорядок тощо.
Правова культура означає високий рівень правової активності населення, готовність до виконання законів, повагу до правосуддя, відмову від використання протизаконних засобів вирішення конфліктів, удосконалення законодавства, ефективність правозастосувальної практики та ін.
Розрізняють правову культуру суспільства та правову культуру особи.
Правова культура суспільства - сукупність факторів, які характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності й правопорядку.
Правова культура особи — властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх реалізовувати.
