Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права.
Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення. ншими словами, це втілення у вчинках людей вимог, виражених у загальній формі в нормах права. Реалізація норм права є безпосередній результат правового регулювання, конкретне його прояв.
Стимули правомірної поведінки індивіда при здійсненні юридичних обов'язків вельми різноманітні. До них відносяться усвідомлення свого громадського обов'язку перед суспільством і державою, внутрішня переконаність у необхідності і справедливості юридичних обов'язків. Можуть бути й інші стимули: звичка, наслідування поведінки інших осіб, бажання отримати певні вигоди, нагороди, бути морально чи матеріально заохоченим. Нарешті, має значення і такий стимул, як страх перед майбутніми несприятливими наслідками, наступаючими в разі порушення юридичного обов'язку, - позбавлення певних благ, безпосереднє примус.
Важливе значення має також виокремлення форм реалізації норм права залежно від характеру дій, необхідних для реалізації права. Даний характер у свою чергу обумовлений способом правового регулювання, використаним у тій чи іншій нормі права. Поділ правових норм на заборонні, зобов`язуючі й уповноважуючі дає можливість виділити:
- Дотримання, яке є формою реалізації заборонних норм права. Суть цієї форми полягає в бездіяльності (пасивній поведінці), тобто утриманні від здійснення дій, що знаходяться під забороною правових норм (наприклад, утримання від паління в громадських місцях);
- Виконання, яке є формою реалізації забов`язуючих норм права. Ця форма вимагає активної поведінки - дій, пов`язаних із виконанням суб`єктами обов`язків, покладенних на них нормами права (наприклад, виконання обов`язку щодо сплати податку на доходи);
- Використання права, яке є формою реалізації уповноважуючих норм права. Воно спрямоване на добровільне здійснення особою своїх суб`єктивних прав і втілюється як в діях, активній поведінці (наприклад, використання права обирати народних депутатів), так і в бездіяльності, пасивній поведінці (наприклад, використання права не свідчити проти себе і своїх близьких)
Форми реалізації права залежно від суб'єктного складу:
- індивідуальна. Правові норми реалізуються в процесі односторонніх правомірних дій індивідів (наприклад, виступ на мітингу);
- колективна. Правові норми реалізуються постійними або тимчасовими колективами індивідів (наприклад, укладення колективного трудового договору).
Форми реалізації права залежно від участі в правовідносинах:
- поза правовідносинами.
- у правовідносинах. .
Форми реалізації права залежно від ступеня активності суб'єктів:
- активні позитивні дїі. Відбувається використання права або виконання обов'язку , яка залежить безпосередньо від активних дій суб'єкта.
- пасивна форма (бездіяльність суб'єкта). Реалізується шляхом утримання від дій.
