Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.
Ці норми можна класифікувати на види за певним критерієм.
- Весь масив діючих в державі правових норм можна поділити на дві групи:
класичні;
спеціалізовані.
Під класичними нормами права розуміють такі правила поведінки, які слугують безпосереднім і самостійним регулятором суспільних відносин.
Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак притаманних класичній моделі норми права.
1.Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):
норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового,
екологічного права та ін.
2.Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):
імперативні,
диспозитивні,
Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.
Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.
3.Норми права за характером впливу на особу:
заохочувальні,
рекомендаційні,
Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).
Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.
4.Норми права по субординації в правовому регулюванні:
матеріальні,
процесуальні,
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.
5.Норми за ступенем визначності варіанта поведінки:
абсолютно визначені,
відносно визначені,
Абсолютно визначені норми права- це норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов'язки адресатів та наслідки їх порушення.
Відносно визначені норми права — це норми, що не містять повних, вичерпних вказівок на умови їх дії, права та обов'язки адресатів або зміст санкцій.
Структура:
Диспозиція — центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
- Види диспозицій:
1.За ступенем визначеності:
- Визначені — закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;
- Не повністю визначені — вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;
- Відносно визначені — вказують на права і обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;
- Альтернативні — вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.
2.За способом викладення:
- Проста — правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;
- Описова — правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов'язки учасників відносин;
- Бланкетна — закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;
- Відсильна — аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.
3.За складом:
- Прості — містять одне правило поведінки;
- Складні — містять два або більше обов'язкових правил поведінки;
- Альтернативні — містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.
Гіпотеза — структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза — невід'ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами — громадянами, та їх об'єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.
Види гіпотез:
1.За ступенем визначеності:
- Визначена — вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
- Відносно визначена — обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.
2.За формою вираження:
- Абстрактні — умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
- Казуальні — визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на обмеженіше коло випадків.
3.За складом:
- Прості — містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
- Складні — містять дві або більше обов'язкових обставин, за якими пов'язується дія правової норми;
- Альтернативні — чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.
Санкція — це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції — створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.
Види санкцій:
1.За ступенем визначеності:
- Абсолютно визначені — чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;
- Відносно визначені — межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
2.За кількістю несприятливих наслідків:
- Прості- передбачають один невигідний наслідок.
- Складні-передбачають одночасне застосування декількох невигідних наслідків.
- Альтернативні — вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;
3.За характером наслідків:
- каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.""
4.За галузями права:
- кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.
