право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві / Олійник А.Ю. /;
- Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов’язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визначають права й обов’язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спрямовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.
2. Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту.
3. Загальнообов’язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов’язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов’язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об’єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов’язковості права. Правові встановлення обов’язкові для усіх, кому вони адресовані.
4. Забезпеченість можливістю державного примусу. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію.
6. Системність. Норми права являють собою систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв’язки складових елементів. Первинним елементом системи права є правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути права і правові галузі. Це — традиційний погляд на систему права. Але, крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на публічне і приватне, міжнародне і національне, об’єктивне і суб’єктивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.
7) регулятивна. Право виступає як регулятор суспільних відносин і в цьому полягає його головна соціальна цінність;
8) вираз міри свободи і справедливості. право утілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси. Крім того, воно встановлює баланс між поведінкою людини та її соціальним положенням (справедливість);
Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.
Об'єктивність права визначається тим, що воно:
— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;
— не належить йому.
Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.
Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.
Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:
— залежить від волі суб'єкта;
— реалізується залежно від його бажання та належить йому.
Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:
— спільними рисами;
— відмінностями;
— взаємодією.
Спільні риси:
1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.
2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.
3. Вони встановлюються державою.
4. Мають документальну форму закріплення.
5. Охороняються державою.
6. Мають визначений зміст та нормативний характер.
7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.
Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.
Обєктивне право:
-Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер
- Складають норми загального характеру
- Поширюється на всі сфери суспільних відносин
- Потребує конкретизації індивідуальними актами
- Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права
- Спрямоване на регулювання суспільних відносин
- Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права
- Встановлює способи, межі та методи правового регулювання
- Залежить від потреб суспільства
- Охороняється у загальному порядку державою
Субєктивне право
-Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян
- Стосується певних суб'єктів
- Поширюється на певну сферу відносин
- Є нормами прямої дії
- Існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо
- Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам
- Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта
- Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку
- Залежить від настання юридичних фактів
- Конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів
Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного права виявляється через два напрями:
— об'єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом суб'єктам;
— суб'єктивне право — це засіб (спосіб) реалізації об'єктивного права шляхом його конкретизації.
