Поняття правової держави. Еволюція ідеї правової держави

Термін "правова держава" у науковий обіг увійшов на початку XIX століття. Проте ідеї, пра­вової державності, мають більш давні історичні коріння. Ще в старо­давні часи античними мислителями було розроблено ряд положень щодо правової держави. Ідею поєднання сили та права в афінській державі свідомо проводив Солон у своїх реформах вже у VI ст. до н.е. Думка про те, що державність взагалі можлива лише там, де панують справедливі закони, послідовно розвивалась Платоном. Концепцію правління розумних законів обґрунтував і Аристотель. Він же вказав і на необхідний зв'язок права і держави. Великий крок у напрямку тео­рії правової держави зроблений у політикоправовому вченні Цицеро­на, який проголосив правовий принцип — під дію закону повинні під­падати всі.

Проте ідеї піднесення ролі права у Стародавній Греції, Старода­вньому Римі та інших рабовласницьких країнах були позбавлені гума­ністичної основи, вони відбивали інтереси лише пануючої частини тогочасного суспільства — рабовласників, а доля рабів майже не бра­лась до уваги.

Після розпаду Римської імперії тривалий час політикоправове вчення не розвивалось, однак поширення у Європі римського права призводить до зміцнення підвалин державності та розуміння закону як волі народу.

З ХІІ-ХІІІ ст.ст. пов'язані витоки середньовічного конституціо­налізму у формі парламентських органів, формується представницька влада та законодавчі збори. Подальшого розвитку знаходить ідея об­меження правителя законом і справедливістю, але ізза боротьби між світською і церковною владою, відповідальність правителя зводиться переважно до відповідальності його лише перед Богом.

Епоха Реформації у Франції в ХІУХУІ ст.ст. привнесла ідею обмеження суверенітету влади короля владою народу та відповідаль­ності його перед народом і парламентом.

В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішального значення набувають проблеми політичної влади та її поділу. Виразни­ком правових уявлень буржуазії був англійський мислитель ХУІІ ст. Дж. Локк, який обґрунтував правовий принцип індивідуальної свобо­ди як свободи слідування власному бажанню в усіх випадках, коли цього не забороняє закон. У його трактуванні ідея панування права повинна була втілитися в державі, в якій здійснено поділ влади на окремі гілки. При цьому передбачалося, що діяльність кожної з них повинна бути обмежена законом, який відповідає природному праву і забезпечує невід'ємні права і свободи людини.

Висловлені Дж. Локком ідеї були розвинуті французьким юрис­том XVIII ст. Ш. Монтеск'є і трансформовані у принципи поділу вла­ди на законодавчу, виконавчу і судову, розглядається як одна з найва­жливіших засад правової державності.

Невід'ємним елементом теорії правової держави є розробле­на Ж.Ж. Руссо концепція народного суверенітету, що заснована на ідеї виникнення держави внаслідок суспільного договору і яка перебу­ває на службі у суспільства.

Сформовані Дж. Локком, Ш. Монтеск'є та Ж.Ж. Руссо ідеї бу­ли сприйняті і використанні у практиці державного будівництва ще наприкінці XVIII ст., свідченням чого є Конституція США (1787 р.) і Французька Декларація прав людини та громадянина (1789 р.), а та­кож ряд інших правових актів.

Філософську концепцію сучасної теорії правової держави роз­робив німецький філософ І.Кант, хоча він і не вживав термін "правова держава", а обґрунтовував ідею розуміння держави як правової орга­нізації. І.Кант вважав, що держава забезпечує торжество права, вимо­гам якого сама підпорядковується.

Термін "правова держава" вперше було вжито у працях німець­ких вчених К. Т. Велькера (1813 р.) та І. X. Фрайхер фон Аретіна (1824 р.). А створення юридично завершеного поняття "правова дер­жава" пов'язують з ім'ям німецького мислителя Р. фон Моля (1833 р.), який ввів його до загального державноправового і політичного вжит­ку. Він визначив правову державу як конституційну, яка заснована на конституційному закріпленні прав і свобод людини, на забезпеченні судового захисту особи.

Різноманітні аспекти правової держави активно досліджувались і у дореволюційній Росії та Україні (М. Коркунов, П. Новгородцев, Б. Кістяківський, С. Котляревський, М. Палієнко, М. Драгоманов та ін.). Одні з них більш акцентували увагу на праві кожної людини на гідні умови життя, відстоюючи ідею активного втручання держави в соціальні відносини, інші, навпаки, піддавали їх критиці та надавали пріоритетного значення свободі особистості, принципу формальної рівності. Так, М. Драгоманов наголошував на ідеях про пріоритетне значення прав і свобод людини, на критиці централізму і відстоював ідею про розвиток місцевого самоврядування. Він довів, що людина не може відчувати себе посправжньому вільною тоді, коли пригнічу­ється весь народ. Наголошував М.Драгоманов і на необхідності поділу влади в державі, підкреслюючи, що належний захист прав і свобод людини може забезпечити тільки незалежна судова влада, урівнова­жена з законодавчою і виконавчою владами.

У пореволюційний період, теорія правової держави в Радянсь­кому Союзі піддається критиці і офіційно засуджується як буржуазна. В противагу даної теорії пропонується теорія законності.

Ідея правової держави в Україні отримала могутній імпульс піс­ля прийняття Декларації про державний суверенітет, в якій було про­голошено прагнення українського народу до побудови правової дер­жави, та прийняття Конституції 1996 р., в якій було продекларовано курс на розбудову України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

Правова держава — це організація політичної влади, діяль­ність якої заснована на принципах верховенства права і закону, взаємній відповідальності держави і особи, визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому.