До останнього часу питання типології держав розглядалося, як правило, з позиції формаційного підходу, сутність якого полягає в тому, що в основу класифікації держав покладена категорія суспільно-економічної формації, яка ґрунтується на тому чи іншому способі виробництва і відображає співвідношення базису й надбудови, мету, завдання та функції держави з позиції її соціального призначення.
Представники цього підходу (К. Маркс, Ф. Енгельс) за цим критерієм виділяють такі типи держав:
• рабовласницький;рабство — основа всього виробництва, раби — головний виробничий клас. Протиріччя між рабами і рабовласниками — центральне протиріччя суспільства. Основний економічний закон рабовласницького суспільства складався з виробництва додаткового продукту шляхом експлуатації рабів в умовах повної власності рабовласників на засоби виробництва і рабів.
• феодальний;
|
В умовах феодалізму головною виробничою силою стала земля, через що провідну роль відігравало не індустріальне, а сільськогосподарське виробництво. Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права. Але вони були прикріплені до землі, перебували в прямій юридичній залежності від феодалів, і до них з боку останніх широко застосовувався позаекономічний примус. У цей період існувала диференціація на великих (королі, князі, графи, борони тощо) і дрібних феодалів. Суттєве значення в умовах феодалізму мав поділ суспільства на стани: - світські феодали; - феодали церковні; - просто населення, здебільшого міське. Перші дві групи мали великі привілеї. |
• буржуазний;кономічну основу буржуазного держави на перших етапах його розвитку становила капіталістична приватна власність на засоби виробництва. У цій державі всі громадяни рівні перед законом, але зберігається економічна нерівність. Буржуазне суспільство довгий час складалося з двох основних класів - буржуазії і робітників, відносини між якими зазнавали суттєвих змін.
• соціалістичний (ідеї цього типу держави на практиці не були цілком реалізовані в жодній країні).Соціалістична держава - якісно новий історичний тип держави, організація політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного життя суспільства з метою поступового перерозподілу соціалістичної державності в суспільне комуністичне самоврядування. Соціалістична держава виникає як держава диктатури пролетаріату.
Переваги формаційного підходу:
1) продуктивна сама ідея поділяти держави на основі соціально-економічних факторів, що, справді, дуже істотно впливають на суспільство;
2) він показує поетапність, природно-історичний характер розвитку держави. Джерело розвитку держави замкнуте, на думку представників цієї теорії, у самому суспільстві, а не поза ним. Зміна одного типу іншим — процес об'єктивний, природно-історичний. У цьому процесі кожний наступний тип держави має бути історично більш прогресивним, ніж попередній.
Недоліки:
1) такий підхід багато в чому однолінійний, характеризується зайвою запрограмованістю, у той час як історія різноманітна і далеко не завжди вписується в накреслені для неї схеми;
2) недооцінюються духовні фактори (релігійні, національні, культурні тощо), які часом можуть дуже істотно впливати на природу тієї або іншої держави.
Прихильники цивілізаційного підходу (А. Тойнбі, П. Сорокін, О. Шпенглер, М. Вебер) у співвідношенні держави і соціально-економічного устрою враховували духовно-культурні фактори суспільного розвитку. В основу типології держав за цим критерієм покладається досягнутий тими чи іншими народами рівень цивілізації.
Зокрема, на думку А. Тойнбі, цивілізація — це замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю релігійних, етнічних, географічних та інших ознак. Відповідно до них виділяють такі цивілізації: єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську тощо.
Цивілізація — соціокультурна система, яка охоплює як соціально-економічні умови життєдіяльності суспільства, так і етнічні, релігійні його основи, ступінь гармонізації людини й природи, а також рівень економічної, політичної, соціальної й духовної свободи особистості. Отже, кожна цивілізація надає стійку спільність усім державам, які існують у її рамках, що і дає змогу здійснити їх класифікацію.
Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні й вторинні. До первинних належать держави — давньосхідна (Єгипет, Вавилон, Бірма тощо), еллінська (Афіни, Спарта), римська, середньовічна. До вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.
Переваги цивілізаційного підходу:
1) враховуються певні духовні фактори, які є суттєвими в тих або інших конкретно-історичних умовах;
2) у зв'язку з розширенням діапазону духовних критеріїв, що характеризують саме особливості тих або інших цивілізацій, утворюється більш заземлена (географічно адресна) типологія держав.
Недоліки:
1) недооцінюються соціально-економічні фактори, що найчастіше визначають політику конкретної країни;
2) виділяючи велику кількість ідеально-духовних факторів як ознак цивілізацій, автори, по суті (вільно або мимоволі), дали типологію не стільки держави, скільки суспільства. Держава має свою природу і характеризується власними параметрами, які не збігаються з критеріями суспільства як більш широкого й місткого поняття.
Німецький політолог Р. Дарендорф (за методами здійснення влади поділяє всі держави на демократичні та антидемократичні) стверджує, що в результаті поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, в якому створена для всіх основа, що і робить можливим цивілізоване суспільне буття.
Заслуговує на увагу типологія держав за ставленням до релігії, її прихильники виділяють такі типи держав — світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні.
