Держава — це адміністративно територіальна організація влади в соціально неоднорідному суспільстві, яка здіцйснює управління загальносуспільними справами і здатна своїм велінням надавати загальнообовязкового характеру.
До основних ознак держави належать: 1) територі водний простір. повітряний надра. континентальний шельфповерхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і розташовані поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покривних вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. . морська економічна зона це акваторії Чорного моря зі всіма природними ресурсами, прилеглі до України, які лежать за межами державної території України (її територіальних вод, хоча самі територіальні води теж можна вважати продовженням економічної зони) і по праву вважаються водами відкритого моря. території посольств. консульств та ін дип. представництв. кораблі та літаки які зареєстровані під прапором даної держ. які перебувають за межами держ.
2) населення. громадяни. апатриди. біпатриди.
3) апарату управління та примусу, який забезпечує виконання функцій держави Примусові заходи застосовують спеціальні органи: армія, поліція (міліція), прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо;
4) суверенітет. Це політикоправова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, та незалежності держави
5) система оподаткування
6. норми права
Додаткові ознаки держ мова. держ гривня. держ символи гімн герб прапор.
Державний суверенітет – це зумовлена волею народу політико- правова властивість держави, що полягає у верховенстві державної влади стосовно будь-якої іншої влади у суспільстві та її незалежності у зовнішніх зносинах.
С!утність державного суверенітету розкривається через його ознаки, до яких слід віднести: верховенство, незалежність і рівноправність, єдність, неподільність та невідчужуваність суверенітету.
Верховенство означає, що над суверенною (державною) владою немає іншої вищої влади, яка могла б встановлювати або обмежувати правомочність держави чи вимагати її підпорядкування собі. Унаслідок цього держава здатна скасувати або визнати нікчемними будь-які незаконні рішення іншої суспільної влади в межах даної держави.
Незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах означають, що держава як суверен самостійно визначає і проводить свою зовнішню політику, керуючись принципами рівноправності і взаємовигідної співпраці з іншими членами міжнародного співтовариства. В основі міжнародного права лежить закріплена в його основоположних нормах вимога поваги державами суверенітету одна одної. У таких нормах проголошуються суверенна рівність держав, рівноправність і самовизначення народу, незастосування сили або загрози силою в міждержавних відносинах, невтручання у внутрішні справи одна одної, мирне вирішення міждержавних спорів тощо.
Єдність суверенітету. Суверенітет держави єдиний, оскільки державу створює народ, який виступає джерелом її влади. Єдність суверенітету означає, що в державі існує цілісна система органів, які у своїй сукупності представляють державну владу, котра виробляє і проводить відповідну політику. Єдність суверенітету виключає можливість одночасного існування на території держави інших осередків влади, що мають державно-владні або подібні до них за змістом повноваження і засоби їх забезпечення.
Неподільність суверенітету означає, що жодна частина держави не може бути визнана незалежною, вільною від влади держави, від виконання її вимог, виражених у встановленій законом формі. З метою забезпечення єдності і неподільності суверенітету держава на конституційному рівні забороняє узурпацію державної влади або її повноважень, створення і функціонування на своїй території не передбачених законом воєнізованих формувань (статті 5, 17 Конституції України), а також запроваджує кримінальну відповідальність за порушення суверенітету і територіальної цілісності.
Невідчужуваність суверенітету передбачає неможливість відмови держави від суверенітету повністю або частково, передання його іншим суб'єктам у добровільному чи примусовому порядку, а також установлення інших юридичних чи фактичних обмежень у його здійсненні.
Зовнішній суверенітет конкретизується у правах: на укладення міжнародних договорів; підтримання дипломатичних відносин з іншими державами; оголошення війни та укладення миру; здійснення юрисдикції стосовно громадян, що перебувають за межами території держави; здійснення діяльності у виключній економічній зоні і на континентальному шельфі; участь у роботі міжнародних організацій тощо.
