(1823 — 1849)
ПЕТЕФІ Шандор (Petofi Sandor — 01.01.1823, с. Кішкереш, Словаччина — 31.07. 1849, с. Фехередьхаза) — угорський поет. Перший вірш Петефі «Пияк» («Aborozo») з'явився в журналі «Athenaeum» 1842 р. У 1844 р. Петефі вирушив у Пешт з наміром видати свої вірші. Велику допомогу юному поетові надав відомий поет-романтик М. Верешмарті, й того ж таки року вийшла друком перша поетична книга Петефі «Вірші» («Versek»).
У своїй першій книзі Петефі звертається до жанрів народної пісні, пейзажних замальовок та любовних віршів, жанрових образків. Він пориває з умовностями класицистичної поезії, протиставляючи ш простоту і природність народної пісні. П. не просто запозичує окремі фольклорні мотиви, ритміку й образний лад народної поезії, а й стає виразником народних дум і сподівань, народного погляду на дійсність. Деякі з ранніх віршів Петефі сприймалися народом як частина фольклорної культури («Торг» — «Alku», 1845). Героями багатьох поезій Петефі стають прості люди, селяни, наймити, пастухи, що нерідко зображаються на тлі широких степів. Світ природи у Петефі, як у багатьох поетів-романтиків, — царство свободи, якої поет не може знайти у суспільстві. З арсеналу романтичної поезії Петефі запозичує образи розбурханої природної стихії: моря, бурі, грози, вітру («Розбурхане море», «Змовкла грозова арфа бурі», «Вітер», «Тиса»), які передають не суб'єктивний душевний стан поета-романтика, а часто символізують міць народного духу, приховані можливості народного характеру.
Основні тенденції ранньої творчості Петефі найповніше виражені у його епічних поемах «Сільський молот» («A helyseg kalapacsa») і «Витязь Янош» («Janos vitez», обидві — 1844). У герої-ко-комічній поемі «Сільський молот» Прописуючи незначні події — бійку у корчмі, використовує високий, пишномовний стиль рицарської поезії, що створює комічний ефект і дозволяє поетові висміяти прибічників консервативної естетики, літературної умовності і манірності. Фольклорно-казкова поема «Витязь Янош» — розповідь про простого селянського парубка та його неймовірні пригоди. Герой перемагає велетнів та чаклунок, знаходить живу воду і здобуває щастя у «країні мрії», що символізує майбуття народу. Демократизм, переконаність у необхідності змін, віра у майбутнє народу, простота і виразність форми наближають поему до справжнього народного епосу.