Шарль Бодлер посідає особливе місце в історії літератури. В його уславленій збірці «Квіти зла» приходить до завершення одна звеликих епох європейської поезії – епоха романтизму і бере початок друга велика епоха – символізму й авангардизму, яка настала вже після смерті поета. У своєму щоденнику «Моє оголене серце» (1855—1866) Шарль Бодлер писав: «Почуття самотності, з самого мого дитинства. Незважаючи на близьких — і особливо у колі товаришів — почуття вічно самотньої долі. І водночас — сильна жага до життя і насолод». У цих словах — весь Шарль Бодлер. Свою суперечливість Бодлер усвідомив з ранніх літ: «Ще зовсім дитиною я відчув у своєму серці два протилежні почуття: жах життя і захоплення життям». На долю Бодлера випало чимало «жахів життя», і в боротьбі з ними, а радше — з самим собою і формувався трагічний геній, незвичайність Бодлера вирізняла його поміж інших постатей, напрямів, течій. У центрі його уваги перебуває проблема краси і зла. Бодлерові вірші – це вірші нещастя, відчаю, продажності сучасного світу, роздвоєння людини між добром і злом. Я усвідомила природу і силу зла, гріховності, приреченості людства. Саме Бодлер дав можливість зрозуміти мені, як «видобувати кpacy» з «квітів зла», тобто з будь-якої ре¬альності. Квіти – це прекрасне і ніжне творіння природи, символ краси та досконалості світу; зло – це чорна сила диявола, антипод добра. Зрозуміло, що дехто з нас не може усвідомити жорстокого сприйняття життя. Але йдеться пpo блукання стражденної душі у світі зла в пошуках ідеалу; душі, яка бунтує і, зpeштою, гине. Збірку поезій «Квіти Зла» можна охарактеризувати словами німецького філософа Фрідріха Ніцше: «Той, хто має бути творцем у добрі та злі, спер¬шу мусить стати руйнівником, який розбиває цінності. Oтже, найвище зло є найвищим благом: а це благо є справою творчою».
Бодлер був поетом, який з особливою гостротою відчував суперечливість світу й людини. Я можу з упевненістю сказати, що йому вдалося зазирнути в безодню людської душі. Бодлер протиставляє Добро і Зло. Добро в нього – це жага злиття з вічним світом, жага, що може бути задоволена тільки тілесними способами. Бог і Сатана в нього перетворюються одне в одного. Ось ці дві «безодні» притягують і водночас відштовхують поета. Зі слів Бодлера я зрозуміла, що поклик до Бога – це духовність, прагнення піднестися внутрішньо. Поклик до сатани – це тваринність і насолода від власного падіння. Найстрашніше зло – це зло через красу, тобто співвідношення моральності людини і краси. Людина може бути зовні красивою, а в душі злою і навпаки. Нам слід пам’ятати, що в людини все має бути прекрасним: і душа, і тіло.
Чи можна назвати Бодлера по¬етом зла? Ні! Адже в кожній людині, погодьтеся, кожної хвилини живуть одночасно два поривання: одне до Бога, друге – до Сатани. Це – особистість сучасного світу, яка втратила душевну рівновагу і віру в Бога, усвідомила Зло, бажає здолати його, але не може. Структура[ред. • ред. код]
Поезії збірки згруповані в 6 частин: Сплін та ідеал. Spleen et Idéal Паризькі картинки. Tableaux parisie, Вино. Le Vin, Квіти зла. Fleurs du mal, Бунт. Révolte, Смерть. La Mort
Тон збірці задає передмова, в якій нудьга називається найгіршою з бід, а сатана ідентифікується з алхіміком із псевдонімом Гермес Трисмегіст.
