.
Ще не був завершений друком «Піквікський клуб», коли письменник розпочав працю над новим романом «Пригоди Олівера Твіста», в якому вже немає веселості поперднього роману. «Олівер Твіст» направлений проти «закону про бідних», проти робітних будинків, проти тих політичних і економічних концепцій, які обіцяють щастя і процвітання більшості. Але щастя в романі досягає тільки Олівер Твіст завдяки романтичним настроям автора, який впевнений, що чистота душі Олівера потребує винагороди. Слово «пригоди» в назві твору налаштовувало читачів на щось захопливе і смішне. Та їх чекало розчарування. Замість «пригод» цілком слушним було б слово «поневіряння», а події з життя маленького сироти Олівера були не веселими, а драматичними, навіть трагічними. У передмові до роману письменник визначив свій ідейно-художній задум: «Мені здавалося, що зобразити реальних членів злочинної зграї, намалювати їх у всій їхній відразливості, з усією їхньою огидністю, показати вбоге, злиденне їхнє життя, показати їх такими, якими вони є насправді, - завжди крадуться вони, охоплені тривогою, по найбрудніших стежинах життя, і куди б вони не глянули, всюди маячить перед ними велика чорна страшна шибениця, - мені здавалося, що змалювати таке - справа необхідна, що слугуватиме суспільству». Діккенс цілком слушно виходив із того, що починаючи з доби Просвітництва склалася традиція змальовувати кримінальних злочинців у ореолі спокусливого героїзму. Романіст писав: «Одне з завдань цієї книги — показати сувору правду». Діккенс виступив проти ідеалізації злочину і злочинців, він вивчає механізми зла і їх вплив на людину, добро в нього реалізується в образах містера Браунлоу, Олівера Твіста, Роз Мейлі. «Структура всіх цих творів приблизно однакова: дитина, кинута напризволяще батьками, недбалими або такими, що потрапили у скрутне становище, яку переслідують родичі з метою скористатися з її спадщини завдяки дивному, романтичному за своєю суттю збігу обставин, вика-раскується з «безодні злиднів і пітьми», неочікувано одержує статок, а разом з ним і відповідне становище у суспільстві. Важливим композиційним елементом такої структури є мотив «таємниці». Вирішення, розв'язання загадки вносить в оповідь сенсаційний, детективно-драматичний елемент, з допомогою якого Діккенс тримає у неослабному напруженні увагу читача». Ці слова дослідниці Є.Генієвої точно передають особливості побудови не лише «Олівера Твіста», а й низки інших романів англійського письменника. Автор «Олівера Твіста» писав для масового читача і безумовно враховував його смаки. І це, до речі, ще одне свідчення його непідробного демократизму, бажання, «розважаючи повчати» якомога ширше коло читачів. В оповіді роману відчутні дидактичні елементи, він має щасливий кінець – всі злодії покарані. Помирає Монкс в Новому Світі, таки отримавший частину спадщини, призначеної Оліверу, страчений Феджин, подружжя Бамблів опиняється в роботному домі, помирає Сайкс, рятуючись від погоні. Діккенс-гуманість винагороджує всіх позитивних персонажів – Бранлоу всиновляє Олівера, Роз щаслива з Гарі. В «Олівері Твісті» важливим героєм є Лондон, показаний в основному з його темного, непарадного боку. Місто злиднів, голоду, страждань, злочинів, насильства й ґанджів. Контрастне протиставлення постатей роману, нагнітання пристрастей, надто форсовані почуття, сентиментальність — типові для романтично забарвлених творів. Тож реалізм Діккенса особливий. Вікторіанець Діккенс був у своєму стилі художником перехідного періоду, сполучав риси двох напрямів - романтизму і реалізму, а ще до того - певні елементи просвітницького реалізму, готики і сентименталізму.
