«Отец Горио» (фр. Le père Goriot) — произведение французского писателя Оноре де Бальзака, написанное в 1832 году и впоследствии вошедшее в собрание сочинений «Человеческая комедия». Впервые было опубликовано в декабре 1834 — феврале 1835 года в журнале «Парижское обозрение». В романе показана безграничная, жертвенная любовь отца к своим детям, которая оказалась не взаимной. И которая в конечном итоге убила Горио. Повествование начинается с пансиона Воке, в котором проживает Горио. В пансионате все знают его, относятся крайне недоброжелательно и зовут не иначе как «папаша Горио». Вместе с ним, в пансионе проживает и молодой Растиньяк, который по воле судьбы узнает трагичную судьбу Горио. Оказывается, он был мелким торговцем, сколотившим огромное состояние, но растратившим его на обожаемых дочерей (Растиньяк становится любовником одной из них), а те в свою очередь, выжав из отца все, что могли, бросили его. И дело было не в знатных и богатых зятьях, а в самих дочерях, которые, попав в высшее общество, начали стесняться своего отца. Даже когда Горио умирал, дочери не соизволили прийти и помочь отцу. Они не появились и на похоронах. Эта история стала толчком для молодого Растиньяка, который решил во что бы то ни стало покорить Париж и его обитателей. Отже, батько Горіо смішний і жалкий. Він вирішив, що дочок можна заставити любити силою. Він просить привезти дочок силою до нього і говорить, що якщо батьків будуть топтати ногами, то батьківщина загине.
Горіо "обрамлена" багатьма додатковими сюжетними лініями: пансіон пані Воке, історія студента Ежена де Растіньяка, салон віконтеси де Босіан. Головна тема - тема грошей, пристрасть до золота. Письменник дослідив у двох головних аспектах: o філософський, як причина розпаду "природних" зв'язків, коли духовними цінностями свідомо жертвували заради досягнення матеріальних цінностей, o соціальний, коли стан людини у суспільстві визначався товщиною гаманця, а втрата капіталу вела до втрати обличчя, і тоді людина ставала "нічим" - пустим місцем. Розбещені вседозволеністю, егоїстичні Анастазі і Дельфіна так і не навчилися бути вдячними. Горіо для них - лише джерело грошей і без них батько втрачав всілякий інтерес. Уже перед смертю старий нарешті прозрів: "За деньги купиш все, даже дочерей. О мои деньги, где они? Если бы я оставлял в наследство сокровища, дочери ходили бы за мной, лечили бы меня...". Як бачимо, навіть під кінець свого життя Горіо продовжував наївно вірити в те, що купити можна все - навіть любов своїх дочок. Трагедія Горіо - яскравий приклад того, як буржуазна дійсність нівечила стосунки між дітьми й батьками. Пізніше його дочки також стануть жертвами, а виграють представники нової формації, такі як Ежен де Растіньяк, аристократ - альфонс Максим де Трай.
