Верхнім одягом заможних міщан і шляхти був оздоблений шовковими шнурами. В одному з реєстрів викраденого майна згадується сукман із муравського сукна з нашитими на ньому червоними і чорними шнурами. Гардероб заможних включав однобортні та двобортні жупани. Серед українського міщанства побутувала також сукняна плащоподібна ферезія, прикрашена на грудях петлицями, а також плащоподібне сукняне вбрання з каптуром («ярмак», «опанча»). Подекуди таке вбрання називали «гунею», а одяг з відлогою (каптуром) — «кереєю». Зимою шляхтичі носили делію, пошиту з оксамиту або дорогого тонкого, найчастіше зеленого, сукна, підбиту дорогим хутром (ведмедя, вовка, куниці, соболя, горностая), з великим хутряним коміром, прикрашену золотими або срібними шнурами. Плащоподібний безрукавий одяг застібали коштовною оздобою («аграфою», «клямрою») на правому плечі.
Поширеним зимовим одягом були хутряні кожухи і шуби. Хутро покривали дорогими тканинами. Застібали верхній одяг ґудзиками з коштовних металів. Як правило одяг людей вищих станів включав спідній жупан. Поверх жупана одягали ферезію, керею чи будь-яке інше вбрання. Всюди в Україні поверх жупана носили каптан — «кунтуш». З іконографічного матеріалу відомі кунтуші не лише з розрізом навпроти ліктів, а й з розрізом рукавів, що починаються від пройми, а також з рукавами, розрізаними по всій довжині. Кунтуш міщанина, або каптан, був без характерних поздовжніх розрізів на рукавах. Кунтуші прикрашали золотою тасьмою. Носили їх розстібнутими, показуючи нижній жупан, або застібнутими, підперезаними широким поясом.
Верхній одяг міщани підперізували золототканими литими або срібними вузькими, зіставленими з окремих ланок, поясами, іноді оздобленими коштовним камінням.Верхній одяг чоловіків, переважно сукняний, складався з традиційних компонентів: свита, сердак, опанча, кирея, бурка У центральних і південних областях України верхнім одягом служила свита. Похідними від неї були кирея, кобеняк, опанча. Свита була трьох типів, залежно від крою спинки: прямий без складок на спині; з прохідкою (не займана складками площина); спинка рясована, без прохідки (чумерка, чемерка, чекмень, черкеска). До свити в деяких випадках пришивали каптур. Тоді цей одяг перетворювався на кирею, кобеняк, опанчу, бурку.
Гуцульський сердак, бойківський сірак, поліська латуха зберегли давній тунікоподібний крій. До перегнутого полотнища з розрізом для голови вставляли з боків клини. Гуцульський сердак виготовляли з чорного, коричневого, білого, червоного сукна. Він був коротший за сірак і латуху, мав невеликий комір-стійку, прямі рукави. Сердак, як і інші компоненти гуцульського вбрання, дуже розкішно декорували: вишивкою, вовняними шнурами, кольоровими китицями, які чіпляли біля коміра. Частіше сердак носили наопаш. Бойківський сірак і поліську свиту-латуху шили довшими. Декорували, у порівнянні з сердаком, скромніше вовняними шнурами, інколи делікатною вишивкою, кольоровою тканиною на лацканах і манжетах. Своєрідний верхній одяг лемків — чуга («чуганя») ззаду мав прямокутний довгий комір, що закривав усю спину. Комір викінчувався тороками («свічками»). Вбрання мало довгі зшиті внизу рукави, які також закінчувалися тороками. Чуганю носили накинутою на плечі. Зашиті внизу рукави служили кишенями. Подібною за кроєм, але зі звичайними рукавами, була буковинська манта («мента»). У західних областях України побутував верхній одяг з полотна («полотнянка»).
