Наддніпрянщина
Чоловічий стрій Наддніпрянщини складався з вишитої білої сорочки, заправленої в широкі з купованої тканини або полотняні штани, білої або коричневої свити(киреї), чемерки, каптанки, куртки-куцини, кожуха, шапки із смуха, солом’яного бриля, чобіт. Тут чоловічі сорочки вишивали найчастіше білими нитками (білим по білому) на манишці й внизу рукавів, хоча побутувало вишиття червоними і чорними нитками. Для оздоблення використовували вишивку різних технік: вирізуваня, лиштва, меріжування, прутик, хрестик. Невисокий комір-стійку, обшивку скріплювали кольровою стрічкою. Стан оперізували червоним поясом. Чоловічі штани у Наддніпрянщині залишалися широкого крою, по типу шароварів. Верхній одяг свиту до ряс обшивали на комірі-стійці, полах і манжетах кольоровою тканиною, шнуром. У негоду на свиту чи кожух одягали із домотканого полотна кирею з капюшоном (кобка, бородиця). У деяких місцевостях кирея заміняла свиту.
Отже, чоловічий костюмний комплекс Наддніпрянщини вирізняється просторою сорочкою, широкими штанами-шароварами, верхнім-одягом – киреєю, конічною смушевою шапкою, солом’яним брилем.
Жіночий стрій складався із сорочки, плахти, запаски, корсетки, юпки, свити, кожуха, кожушанки, намітки, хустки, чобіт, прикрас. Найхарактерніші етнографічні риси у жіночому вбранні Наддніпрянщини. виявляються у способах ношення й оздоблення складових частин. Сорочку найчастіше вишивали білими нитками (Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігвщини, Полтавщина). Орнамент зосереджували на рукаві, поликах, лиштві сорочки. На місці з’єднання рукавів з уставками рукав збирали в складочки-пухлики. Крім білих ниток, застосовували червоні й чорні (центральні райони Київщини, Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини, Київщини), іноді вкраплювали сині або зелені нитки (Київщина).
Лише у Наддніпрянщині жінки носили поясне вбрання – плахту. Звідси плахта поширилася на Слобожанщину і Причорномор’я, куди у ХУІІІ ст. булим виселені Катериною ІІ цілі села. Плахти виготовляли багатоколірні клітчасті, найчастіше у червоно-вишневій гамі (Полтавщина, Київщина) із вкрапленням синього і зеленого кольорів (Переяслав-Хмельницький район, південні райони Чернігівщини). Запаски також були різноманітні: сині, червоні (Київщина, Чернігівщина), яскраві жовто-червоні, парчові запаски (південні райони Чернігівщини, центральні райони Київщини, Полтавщина). Крім плахти і запаски, носили спідниці. Лише у цьому етнографічному регіоні були поширені баєві спідниці, прикрашені вовняними китичками (перчиками), або спідниці з фабричної тканини, оздоблені внизу кількома рядками кольорових стрічок (центральні райони Київщини) строкаті широкі спідниці з фабричної тканини (південні райони Київщини), спідниці-андарки, червоні домоткані, оздоблені внизу великими геометричними мотивами (Чернігівщина). Спідницю носили із вовняними, орнаментованими поперечними смугами запаскою або фартухом. Костюм доповнювала яскрава ткана або вишита крайка.
Велике значення при створенні строю Наддніпрянщини, його силуету, емоційної виразності відігравала корсетка. Вона виступала кольоровим акцентом або гармонійно поєднувалася тонально з усіма іншими складовими частинами строю. У різних районах Наддніпрянщини корсетка мала свої особливості у крої, колориті й оздобленні. Корсетку робили з викотом або великим круглим коміром. Найчастіше корсетка мала вільний крій спереду і підкреслювала стан ззаду. На спинці, як правило, робили 7 – 9 клинів-вусів. У цьому етнографічному регіоні корсетка сягає нижче стегон. Корсетки зі строкатої тканини оздоблювали аплікацією із тканини, строчкою (південні райони Київщини), сині або зелені сатинові корсетки прикрашали аплікацією з тканин, декоративними швами. Корсетки були або однотонні кольорові (сині, голубі, зелені, чорні, помаранчеві), або строкаті (темно-сині, чорні у дрібненькі яскраві квіточки). Верхній одяг з доморобного сукна – юпка – також характерний лише для Наддніпрянщини. Іноді їх покривали фабричними тканинами. У Наддніпрянщині побутували, як верхнє вбрання, баєві зелені, сині червоні юпки, оздоблені по всій площині червоними, синіми пасмами вовни – перчиками. Взимку носили кожух. Стрій завершувався головним убором – очіпком, наміткою, хусткою. Характерну особливість вбрання становить Наддніпрянщини становить ношення одночасно парчової запаски і парчового очіпка, що надає цілісності костюму або вишитої запаски й вишитого очіпка. Характерною деталлю є спосіб покривання нижньої частини сорочки запаскою. Низ сорочки з вишивкою з вишивкою завжди залишався відкритим і вдало поєднувався з іншими білими площинами строю. У Наддніпрянщині жіночний стрій відзначався багатством шийних прикрас: коралі, дукачі, гранати, бурштини, персні, ковтки – це далеко неповний перелік оздоб, які побутували ще до початку ХХ ст.
Слобожанщина
Стрій Слобожанщини має чимало спільних рис із одягом Наддніпрянщини. Чоловічий костюмний комплекс вирізняється білою сорочкою, вишитою на комірі-стійці, чохлах і широкій манишці, яка защіпалася збоку; широкими у клітинку (півстряковими) штанами, стягнутими в талії до очкура; солом’яним брилем, смушевою шапкою; чорними шкіряними чоботами (пришвами); сукняною киреєю, вовняною чемеркою або розкішним кожухом; яскравим тканим поясом.
Жіночий костюмний комплекс на Слобожанщині включав білу уставкову сорочку, вишиту на уставках уздовж рукавів і вузькому комірі. Низ рукавів (отлажки) збирали у складочки (на нитку). Подолок сорочки оздоблювали мережкою, прутиком. Художню виразність цьому комплексу надають парчові складові частини: очіпок, корсетка, запаска. Характерною на Слобожанщині була парчова або сатинова корсетка до дев’яти вусів. Її оздоблювали зубцями на погрудді, обшитими, як і поли корсетки, кольоровою тасьмою (висічкою). Поясне вбрання – плахта – тут виткана у клітини жовтогарячої гами з вкрапленням червоної і чорної барв. Парчовий фартух (завіса) обшитий внизу сукном. Верхній одяг – свита. Її оздоблювали кольоровим шнуром, аплікацією. Стрій завершує парчовий очіпок і велика квітчаста хустка. До такого вбрання взували чоботи-чорнобривці, орнаментовані на швах і задниках.
Жіночий костюмний комплекс Слобожанщини характеризується жовто-червоним колоритом з широким застосуванням парчових тканин.
Українське Причорномор’я та Приазов’я
Вбрання цієї етнографічної зони має чимало спільних рис, як з одягом Наддніпрянщини, так і Слобожанщини. Чоловіки носили вишиті сорочки з розрізом посередині грудей, сорочку-чумачку, лоцманську. Штани були полотняні, а також з фабричної тканини. У степовій частині регіону носили шкіряні штани (ірхи, іршанки). Ірхи не мали зовнішніх бічних швів і нагадували штани скитів. Ірхи характерні лише для степової частини Причорномор’я. Взимку чоловіки вдягали свитки, гуньки з грубого сукна домашнього виробу, кирею, пальто із сукна, коротку кожушанку, кожух вільного крою толуб до роботи, довгий просторий кожух у дорогу, довгу вільного крою бурку з капюшоном (у дорогу). Улюбленим верхнім вбранням були чумачки – з синього тонкого фабричного сукна з відрізною спинкою і складками на ній. Поширеними головними уборами була смушева шапка і солом’яний бриль, а взуття – чоботи, в степу – постоли.
Жіночий стрій включав білу сорочку, вишиту білими нитками з примережаними рукавами, сорочку, вишиту чорними нитками (Херсонщина, Миколаївщина), коротку сорочку (до талійки), оздоблену вишивкою, клітчату плахту, суконну джергу (в будні), широку спідницю з фабричної тканини, до якої одягали такий самий або тканий фартух, кірсетку з клинами. На Херсонщині, крім цих складових частин, носили довгу до п’ят спідницю у шість пілок плечовий одяг з тонкого сукна – баску, себто кофту з довгими рукавами, котра прилягала до стану. В холодну пору носили коротку кожушанку, приталену, із густими зборками ззаду, покриту зверху тканиною. На Одещині побутувало пальто з фабричної тканини – пальтіссак.
Верхнім одягом слугували також бурнуси та кожухи. Бурнуси шили із тонкого сукна або тканини (ластик), на ваті. На Херсонщині бурнус робили прямоспинний без клинів, поли викроювалися різні – права трапецієподібна, розширена донизу. Цей одяг мав вигляд широкого халата, простроченого разом з підкладкою. Між верхом і підкладкою була підбивка з вати.
Взимку носили прямоспинний кожух, оздоблений сивим смухом на комірі, полах і рукавах. Іноді кожух покривали синім сукном. дублені кожухи були з досить великими комірами і оздоблені вздовж піл строчкою-кривулькою. Завершував костюмний комплекс головний убір – яскрава квітчаста велика хустка і червоні або чорні чоботи.
Народний традиційний стрій Українського Причорномор’я та Приазов’я одним із перших почав втрачати традиційний характер і наближався до міського.
