Одягзаможнихгородянокішляхтянок вирізняєтьсядорогими різноманітними тканинами. Для його виготовлення використовували алтабас, брокат, камку, китайку, фаландиш, адамашок. Заможні городянки, як і селянки, носили сорочку, плахту, вузьку запаску, фартух. У строї городянок було й таке вбрання, що доступне тільки заможним жінкам. В холодні дні міщанки і шляхтянки носили шапку-кораблик з одним виступом над чолом, а другим — на потилиці. Цю шапку виготовляли з червоним, синім або зеленим верхом. Заможні облямовували кораблик дорогим соболиним хутром. Такі головні убори зображені на живописних полотнах XVIII ст. Крім кораблика, шляхтянки носили дорогу червону шапку, оздоблену золотим позументом і перлами, її форма нагадує сучасний берет з околком.Сорочка шляхтянок була з тонкого полотна і мала великий овальний виріз на грудях.Нагрудним одягом служила голуба, зелена, червона, синя корсетка, оздоблена золотим позументом.Поясне вбрання — спідниці — шили з дорогих тканин: шовку, оксамиту, тафти. Дівчата-шляхтянки спереду до спідницічіпляли візерунковий фартух. Отже, у XVII—XVIII ст. традиції українського народного костюма зберігаються навіть в одязі шляхтянок.Верхній одяг шляхтянок і заможних городянок був дуже різноманітний. Найбільш поширеним і улюбленим його компонентом вважалася сукня. Це довгий з рукавами одяг з відкладним коміром або з великим вирізом для шиї. Сукні вишивалися шовком або оздоблювалися кольоровим шнуром, тасьмою.Байбарак — це сукня з розхилом піл від горловини донизу. Його виготовляли з тонкої вовняної тканини і обшивали тасьмою або дорогоцінним, найчастіше бобровим хутром.Каптан (кавтан) — одяг з фалдами, який повторює крій свити з прохідкою. Найчастіше виготовляли з синього, зеленого або малинового сукна з шалеподібним коміром і манжетами на рукавах. Підкладку робили з білого або червоного шовку. Поли каптана, комір, вилоги на рукавах облямовували парчею.У холодну пору шляхтянки і заможні городянки одягали поверх каптанафутерко. Це зелена шуба з довгими рукавами, підбита дорогим хутром лисиці, куниці, білки. Її носили накинутою на спину, не одягаючи руки в рукави. Комір зав'язували двома пришитими кольоровими стрічками. Цей одяг побутував до середини XIX ст.Кунтуш був не тільки чоловічим, а й жіночим вбранням. Чоловічий кунтуш мав розрізи у ліктьовій частині рукава. Чоловіки носили його поверх жупана. Жінки пришивали до кунтуша додаткові вузькі рукави з іншого матеріалу. Отже, жіночий кунтуш мав дві пари рукавів. Одяг з неправдивими рукавами побутував також і в Західній Європі, особливо в період пізньої готики. Кунтуш шили з фіолетового, бурячкового, зеленого оксамиту або алтабасу — дорогої золототканої, срібно-тканої зеленої, синьої тканини. Комір кунтуша, як і каптана, — шалеподібний, викладений дорогим хутром. Підкладка кунтуша також хутряна. На талії його застібали і прикрашали оздобою, виконаною із золотого позументу. Жупан — святкове вбрання, подібне за кроєм до свити. Шили з тонкого сукна блакитного або темно-коричневого кольору, з двома вусами, що оздоблювалися золотими шнурками або позументом. Іноді цими оздобами обшивали всі шви на жупані. Комір жіночого жупана був відкладний і обшивався чорним або темно-вишневим оксамитом (побутували й коміри з бобрового хутра). Відвороти на грудях обшивалися парчею або оксамитом. Капота за своїм кроєм і виглядом подібна до жіночого жупана. Вирізняється дуже довгим, широким, заокругленим коміром з сивого смуха. Смухом обшивали також поли і весь низ довкола. Цей одяг був розповсюджений у західних регіонах України. Основним взуттям жінок були колись чоботи із сап'яну сап'янці. У свято вбирали червоні, жовті, зелені сап'янці. Були поширені також «чорнобривці» — чоботи, комбіновані з чорної та жовтої шкір. Чоботи прикрашали швами, головками цвяхів, складками («рісуванням»). Крім чобіт, були в ужитку черевики, які шили з кольорової шкіри або з міцної дорогоцінної парчі та обшивали золотими нитками. Улюбленою і дуже поширеною серед дівчат та жінок прикрасою вважалося намисто. У козацькі часи часто одягали «добре намисто» — коралі, перли різної величини. Поширеним було і гранатове намисто, а на Гуцульщині — намисто з венеціанського скла, інкрустованого золотом. У намисто впліталися хрестик і дукач — золоті або срібні монети, що звалися «дукатами». Особливо популярним у XVII ст. серед шляхтянок і заможних міщанок було перлове намисто, коштовні ланцюги, сережки, перстені, браслети, кольорові стрічки. У Львівському історичному музеї зберігаються парні мініатюрні портрети Тимоша і Розанди. Вони написані на мідних пластинах олійними фарбами, на зворотному боці вказано їхні імена. Ім'я художника, на жаль, досі невідоме. Незвичайним у портретах є те, шо жінку зображено у ковпаку, ймовірно, турецького походження, а чоловіка — у турецькому тюрбані з кокардою, прикрашеною перами білої чаплі. Одягнений він у широкий, розшитий позументами мент (так називалося вбрання східного походження у Польщі). Портрети підтверджують, що турецьке вбрання було своєрідною модою серед представників козацької старшини, а деякі предмети турецького одягу носили не лише чоловіки, а й жінки. Художник правдиво відтворив і самих персонажів. На портретах зображено високоінтелектуальну жінку і її доволі простакуватого, задерикуватого чоловіка. Вже після смерті Тимоша навколо його імені було створено ореол хороброго Й справедливого лицаря, що не підтверджується окремими зображальними та писемними джерелами. Відомі також портрети Юрія Хмельницького: гравюра на міді невідомого художника кінця XVII ст., згадуваний малюнок у літописі С. Величка та ін.
