Лімбічна система - нейронна основа емоцій. Морфологічним субстратом утворення та прояву емоцій є великі відділи мозку, що лежать на межі нового мозку і стовбура мозку. Вони належать до структур, що називаються лімбічною системою. До неї входять філогенетичні старі відділи мозку (мал. 170): давня кора, представлена у вигляді нюхового мозку (нюхові цибулини й горбки), стара кора переднього мозку (поясна й звивина гіпокампа, основа гіпокампа), підкіркові ядра (мигдалики, септальні ядра), переднє таламічне ядро.
Найважливіша структурно-функціональна особливість лімбічної системи - наявність численних замкнутих нейронних ланцюгів, що забезпечують реверберацію (тривалу циркуляцію) збудження всередині її утворень. Приклад такого ланцюга-коло Пейпеца: процес збудження, що виникає в гіпокампі, поширюється в склепіння і мамілярні (сосочкові) тіла, потім у передні ядра гіпоталамуса, а далі у поясну звивину й знову в гіпокамп. Тривала реверберація збудження сприяє:
а) формуванню емоцій;
б) участі їх у механізмах, що забезпечують пам'ять (див. нижче). Емоції- ще одна форма регуляції функціонального стану мозку (і всього організму), особливо за потреби моментального реагування на мінливі умови. Найчастіше виникають під час формування і прояву складних форм взаємодії організму з навколишньою дійсністю, особливо тих із них, що забезпечуються набутими механізмами мозку. До емоцій належать усі афективні стани організму, де виявляється ефект негативних і позитивних переживань, - від тривоги Й страху до любові й щастя. Зазвичай емоції супроводжують формування набутих форм організації поведінкових реакцій-умовні рефлекси і мислення.
Найхарактерніша риса емоційного стану - його винятковість стосовно інших станів і реакцій: емоції забезпечують залучення всього організму, включаючи нервову систему, вегетативні органи, скелетні м'язи. І, що особливо важливо, емоції надають стану людини певний тип переживання, що легко запам'ятовується.
Характерно, що емоції, з одного боку, виробляють майже моментальне об'єднання в єдине ціле багатьох функцій організму, а з іншого, - самі по собі можуть бути абсолютним сигналом корисного або шкідливого впливу на організм. Причому це відбувається здебільшого навіть раніше, ніж у ЦНС визначилася локалізація впливу і конкретний механізм відповідної реакції організму. Саме ця властивість організму - оцінювати завдяки емоціям якість впливу за допомогою найдавнішого й універсального критерію всього живого на Землі - виживаності, і надала емоціям універсального значення.
Необхідно зупинитися на ще двох основних функціональних призначеннях емоцій. З одного боку, вони забезпечують поліпшення мобілізації внутрішніх ресурсів організму (гормональних, нервових, слідів пам'яті, функцію внутрішніх органів, обміну речовин тощо) для адекватної відповіді на діючий подразник. У цьому разі емоції виконують регуляторну функцію, що виражається у формуванні активності, спрямованої на задоволення потреби, що виникла, а також на посилення або припинення дії подразника, що виник. Водночас незадоволені потреби організму також супроводжуються емоцією, але вона має неприємний характер, наприклад, почуття страху, голоду, спраги та ін. Задоволення ж вихідної потреби (наприклад насичення, запобігання покаранню) - позитивними приємними емоційними переживаннями. Виникнення при емоціях афективного стану у вигляді переживання має велике значення в організації адекватної поведінки організму, оскільки саме по собі створює внутрішнє мотиваційне спонукання до діяльності.
Значення зв'язків структур лімбічної системи з іншими відділами мозку у формуванні й прояві емоцій.
Елементи лімбічної системи мають численні зв'язки (аферентні й еферентні) з багатьма структурами кори й підкірка (мал. 172). Найпотужніші зв'язки існують між лімбічною системою і гіпоталамусом, через який у прояви емоцій утягуються вегетативна нервова система і гормональні механізми.
Лімбічна система має широкі двобічні зв'язки з новою корою, особливо зі скроневою і лобовою частками. За рахунок цих зв'язків лобові частки нової кори регулюють діяльність самої лімбічної системи. Саме вони дають змогу свідомо керувати виникненням або проявом емоцій. Характерно, що провідна роль у формуванні емоцій належить правій півкулі, де зароджуються негативні афекти. Ліва півкуля кори бере участь у наданні емоціям позитивного забарвлення
Скроневі ділянки відповідають за передачу інформації від зорової, слухової і соматосенсорної кори до мигдаликів і гіпокампа. Клінічні й експериментальні показники свідчать про значущість скронево-амігдалярної системи у формуванні мотиваційних поведінкових реакцій організму. Імовірно, у ній відбувається зіставлення найважливішої сенсорної інформації зі слідами її в пам'яті. Як наслідок інформація, що надійшла, набуває певної значущості для організму й зумовлює запуск емоційних поведінкових реакцій, які в минулому виявилися корисними в аналогічних ситуаціях.
Будь аферентні збудження, що виникло при подразненні рецепторів на периферії, на рівні стовбура мозку трансформується в два потоку збуджень. Один потік за специфічними шляхами досягає специфічної для даного роздратування проекційної області кори; інший - від специфічного шляху по колатералях потрапляє в ретикулярну формацію і від неї у вигляді потужного висхідного порушення направляється до кори великих півкуль, активуючи її (рис.). Позбавлена зв'язків з ретикулярної формацією кора головного мозку приходить в недеятельное стан, характерне для стану сну.
