Основоположна теза у теорії Сєченова – мозок є органом психічного. Мозок є орган душі, тобто такий механізм, який, будучи приведеним будь-якими причинами у дію, дає в остаточному результаті той ряд зовнішніх явищ, якими характеризується психічна діяльність. Наші найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини. В основі будь-якої регуляції зрештою лежить рефлекс (від лат. reflexus- відображення), тобто реакція організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. І. М. Сеченов розробив природничо-наукову теорію психічної регуляції поведінки ("Рефлекси головного мозку", 1863). У праці „Рефлекси головного мозку” (1863) зазначає, що всі зовнішні прояви мозкової діяльності зводяться до м’язового руху: всі без винятку якості зовнішніх проявів мозкової діяльності, яка характеризується, наприклад, словами „натхненність”, „пристрасність”, „насмішка”, „смуток”, „радість”, є не що інше, як результат більшого або меншого м’язового скорочення.
Спираючись на свої відкриття в галузі фізіології нервової системи, він твердив, що всі акти свідомого і несвідомого психічного життя за своєю структурою і динамікою є рефлекторними.
І. М. Сєченов сформулював положення рефлекторної теорії, яку експериментально розробили І. П. Павлов, О. О. Ухтомський, В. М. Бехтєрєв, Н. С. Введенський.
Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:
1) сприймання зовнішніх подразників
2) перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок;
3) декодування й переробку сприйнятої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз;
4) прийом та передавання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок);
5) корекцію повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку. Рефлекторний принцип психічної діяльності в подальшому вивчав І. П. Павлов (рис. 1.10). Зупинимось коротко на питаннях про безумовні та умовні рефлекси і першу та другу сигнальні системи.
Існує два види рефлексів: безумовні та умовні. Безумовні рефлекси виникають несвідомо (безумовно), коли на організм діють зовнішній і внутрішній подразники. Умовні рефлекси з'являються за певних умов. Безумовні рефлекси є природженими, видовими, а умовні утворюються в процесі життєдіяльності організму, в результаті неодноразових впливів подразника, тобто вони набуті, індивідуальні.
Сєченов розпочинає дослідження психіки з недовільних рухів, підкреслюючи їх машиноподібний характер. І приходить до висновків що:
1. В основі будь-якого недовільного руху є збудження чутливого нерву.
2. У разі психічного ускладнення рефлексу відношення між силою збудження та напругою руху змінюється;
3. Відображена дія відбувається після чуттєвого збудження, якщо рефлекс не ускладнений психічним елементом, а рух і збудження відповідають одне одному;
4. Відображені дії мають доцільний характер з точки зору збереження цілісності існування організму;
5. Відображені дії в основі своїй мають рефлекторний механізм, що пускається в хід збудження чутливого нерву.
У другій частині трактату «Рефлекси головного мозку» здійснює спробу підвести явища довільних рухів під машиноподібну діяльність. Сєченову вдалося показати, що й високі форми довільної діяльності можна розчленувати на рефлекси, які починаються чуттєвим збудженням, продовжуються м’язовим рухом. Джерело довільного руху - в збуджені чутливого нерва.
Механізм «довільності» - це рухова реакція довільного типу на зовнішній подразник. Ми часто його не помічаємо, але наявність його не підлягає сумніву. «між дійсним враженням з його наслідками і пригадуванням про це враження з боку процесу по суті немає жодної різниці. Це той самий психічний рефлекс з однаковим психічним змістом, лише з різницею в подразниках.
Затримка рухів сприяє утворенню вміння мислити, думати, міркувати. Психічний акт не може з’явитись у свідомості без зовнішнього чуттєвого збудження, так як і думка. „Думка є перші дві третини психічного рефлексу”. Якщо думка оформлюється в слові, то рефлекс залишається лише у м’язах, які виконують розмовні функції. Думка відокремлюється від дії.
За Сєченовим, найдовільніші вчинки повністю залежать від зовнішніх і внутрішніх умов людини.
Зроблені ним найголовніші теоретичні висновки стосуються існування та відособлення у людини 3-ьох механізмів, що керують явищами свідомої та несвідомої поведінки:
1) чисто рефлекторного (відображувального) апарату;
2) механізму, що затримує рефлекс;
3) механізму, що його посилює.
Затримуючий механізм зумовлює мислення, посилюючи емоції.
Довів, що всі акти свідомого чи несвідомого життя за способом походження суть рефлексу.
У рефлекторній теорії психічного, природа організму відіграє у визначенні поведінки незначну роль.
