У традиціях вітчизняної психології А.К. Маркова і А.Я. Никонова в своєму дослідженні спираються на діяльнісний підхід. На його основі виділені чотири типи стилів педагогічної діяльності сучасного вчителя.
1. Емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС). Для педагогів з даним стилем діяльності характерно недостатнє планування навчально-виховного процесу, але висока оперативність, використання великого арсеналу різноманітних методів навчання, в тому числі інноваційних. Такі педагоги часто практикують колективні обговорення, стимулюють спонтанні висловлювання учнів.
2. Емоційно-методичний стиль (ЕМС). Для педагога з ЕМС характерні розгорнуте планування навчально-виховного процесу, висока оперативність, переважання інтуїтивності над рефлективністю. Педагог з ЕМС прагне активізувати дітей не зовнішньою розважальністю, а міцно зацікавити особливостями самого предмета.
3. Рассуждающе-імпровізаційний стиль (РІС). Для педагога з РІС характерні орієнтація на процес і результати навчання, розгорнуте планування навчально-виховного процесу. Педагог з даним стилем діяльності проявляє меншу винахідливість у підборі і варіюванні методів навчання, не завжди здатний забезпечити високий темп роботи, рідше практикує колективні обговорення.
4. Рассуждающе-методичний стиль (РМС) проявляється в консервативності у використанні коштів, способів педагогічної діяльності, високою методичностю. Педагог з РМС працює з невеликою кількістю учнів і для нього характерна в цілому рефлексивність.
За даними Мухіної В.С. найбільш часто вчителі користуються авторитарним або демократичним стилем. Мухіна В.С спостерігала роботу вчителів з різними стилями педагогічної діяльності і вивчали види покарання дітей за дисциплінарні порушення. Виявилося, що вчителі з авторитарним стилем роблять більше зауважень, записів у щоденнику, оцінюють поведінку на оцінку «2»; частіше ставлять дитини у парти, біля дошки, в кут; частіше говорять образливі слова на адресу дитини і т.д. Вчителі з демократичним стилем діяльності ніколи не роблять на дітей фізичного впливу, вони вважають за краще робити усні зауваження, суворо дивлячись на дитину, але, найголовніше, вони працюють з класом, організовуючи його навчальну діяльність, формуючи пізнавальний інтерес.
У педагогіці виділяють три загальних виду стилів педагогічної діяльності: авторитарний, демократичний і ліберально-попустительский.
Авторитарний стиль. Цей стиль характеризується відчуженим становищем учителя від навчальної групи і кожного учня окремо. Для вчителя з авторитарним стилем характерно емоційна холодність і тверда воля. Вчителі з цим стилем діяльності головну увагу звертають на методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують. Авторитарні педагоги вимагають від дітей беззаперечного підпорядкування і не вважають, що повинні їм пояснювати причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють навчальну діяльність, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти у таких педагогів зазвичай замикаються, і їх взаємодію порушується. Частина дітей йде на конфлікт, але частіше діти пристосовуються до такого стилю педагогічної діяльності та стають невпевненими в собі, менш самостійними.
Демократичний стиль. Демократичний стиль діяльності говорить про високий професіоналізм учителя, його позитивних моральних якостях, любові до дітей і є найпродуктивнішим умовою розвитку особистості дитини. Учитель демократичного стилю характеризується доброзичливістю, терпимістю по відношенню до учнів. Вчителі з цим стилем більше звертають увагу на свої психологічні уміння, у них на уроках школярі частіше відчувають стану спокійною задоволеності. Демократичні педагоги цінують в поведінці дітей самостійність і дисциплінованість. Вони самі надають їм право бути самостійним у якихось сферах навчальної діяльності, не ущемляючи прав, одночасно вимагаючи виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумної турботі, зазвичай не дуже дратує учнів і вони часто прислухаються до пояснень, чому не варто робити одного і варто зробити інше.
Ліберально-попустительский стиль педагогічної діяльності характеризується непрофесіоналізмом, недисциплінованістю. Педагоги характеризуються нерішучістю, коливаннями, їх самооцінка частіше занижена, а локус контролю - екстернальний, тому вчитель йде від прийняття рішень, передаючи ініціативу учням і колегам. Учням дозволяється робити все, що їм заманеться, їх справами ніхто не цікавиться. Поведінка стає неконтрольованою. А учні, як би вони не бунтували, потребують педагогів як в опорі, вони повинні бачити зразок дорослого, відповідального поведінки, на який можна було б орієнтуватися.
