Особливе місце займає проблема розвитку дитини в умовах спілкування з дорослими та дітьми в умовах закладів інтернатного типу. Однією з найгостріших проблем сьогодення є проблема дитини, що виховується без батьків. Можуть бути відхилення і в фізичному, і в психічному розвитку. Нерідко виявляються затримка розумового розвитку, спотворення розвитку особистості (від емоційної сфери до життєвої перспективи), порушення статевої ідентифікації та ін. Тут джерело можливої майбутньої схильності до наркотизації (вживання алкоголю, токсичних речовин, наркотиків) і схильність до вчинення злочинів. У вихованців інтернатів через особливості життя в цих закладах з’являються проблеми спілкування. По-перше, умови життя у інтернаті передбачають постійне перебування в оточенні інших дітей та вихователів. Діти - сироти, що перебувають в інтернатних закладах, не мають можливості для усамітнення, навіть тоді, коли виникає таке бажання. О. Поляновська зазначає, що така ситуація часто призводить до погіршення настрою дітей, небажання займатися колективною справою, емоційного виснаження. Марія Донник також вважає відсутність вільного місця, де дитина могла б бути наодинці із собою суттєвою проблемою: «Кожній людині необхідний особливий стан душі, відокремлення, коли формується самосвідомість. Відсутність умов для внутрішньої зосередженості стандартизує певний тип особистості». Спостерігається відставання в становленні інтимно - особистісного спілкування з однолітками: контакти з однолітками виражені слабко, вони дуже одноманітні, мало емоційні і зводяться до простих звернень і вказівок. В основі такого відставання лежить відсутність емпатії, тобто співчуття, співпереживання, вміння і потреби розділити свої переживання з іншою людиною. Спостарігаються такі своєрідні особливості щодо спілкування дітей - вихованців інтернатних закладів – контакти цих дітей поверхові, нервові та спішні (діти - вихованці інтернатних закладів домагаються уваги до себе, але й одночасно її відкидають). Потребуючи уваги та любові, вони не вміють поводити себе таким чином, щоб до них ставилися згідно з цією потребою. Досвід спілкування, що формується хибним чином, призводить до того, що дитина, позбавлена батьківського піклування, займає стосовно інших негативну позицію. Особлива проблема, з якою також стикаються діти - сироти – це феномен «ми» в умовах інтернатного закладу (вихованці охороняють один одного, але всі разом шукають вигоди від оточення). Явище, коли формується своєрідна психологічна позиція «ми», вихованці інтернату, та «вони» – суспільство за межами цього закладу.
