Потреба наукового осмислення процесів навчання і виховання стимулювала розвиток педагогічної психології. Кінець XIX - початок XX ст. - період активної науково-організаційної діяльності європейських психологів в області освіти. На батьківщині першої психологічної лабораторії - в Німеччині - експериментальні дослідження стали проводитися і в школах. Широкий розвиток в цій країні отримала експериментальна педагогіка - особливий напрям педагогіки.
Видним представником експериментальної педагогіки в Німеччині був Е. Мейман . В область досліджень експериментальної педагогіки він включав питання анатомічних і фізіологічних особливостей дитячого організму, порівняльні за віком дослідження працездатності окремих психічних процесів - уваги, сприйняття, пам'яті і т. д., і питання підвищення їх ефективності; вивчення стомлюваності дитини. Основне завдання експериментальної педагогіки розумілася вченим як пошук засобів підвищення працездатності школярів, мінімізації фізичних і психічних зусиль при вирішенні певних навчальних завдань при навчанні читання, письма, запам'ятовування текстів і т. п.
Критика надмірного захоплення педагогічною психологією та експериментальною педагогікою велася як психологами-теоретиками, так і педагогами-практиками. Дослідники критикують експериментальну педагогічну психологію за приватно-методичний підхід до процесів навчання і вказують на необхідність створення дитячої (віковий) психології.
Широкі експериментально-психологічні дослідження дитячого розвитку, навчання дітей та методів їх вивчення проводилися у Франції. У II частини "Основ психологічної антропології" ми відзначали важливий внесок французьких вчених А. Біне (1857-1911) і Т. Симона (1873-1961) у розробку методів вивчення психічного розвитку дітей. Вчені ввели в арсенал психології метод тестів, яскраво продемонструвавши здатність наукової психології вирішувати конкретні завдання педагогічної практики - відбір дітей у спеціальні навчальні заклади, визначення ефективності методів навчання та ін Все це створювало соціальний запит і теоретичний фундамент для оформлення педагогічної психології як прикладної галузі психології.
В Швейцарії велику науково-організаційну роботу щодо психологічного забезпечення шкільної практики проводив Е. Клапаред. У своїх теоретичних поглядах він виходив з того, що психічний розвиток здійснюється спонтанно на основі тих задатків, які є у дитини вже до моменту народження, тому воно не потребує зовнішніх стимулів. За для психічного саморозвитку потрібно створення сприятливих умов, у яких дитина міг би самостійно вчитися на основі вільної гри і наслідування іншим.
Е. Клапаред виступив одним з організаторів Педагогічного інституту ім. Ж.-Ж. Руссо в Женеві (1912). Згодом інститут став центром експериментальних досліджень в галузі дитячої психології.
Е. Клапаред одним з перших запропонував розділити дитячу психологію на теоретичну і прикладну. Прикладна дитяча психологія своїми завданнями ставила діагностику психічного розвитку дітей, розробку методів навчання і виховання, адекватних для дітей певного віку. У Західній Європі були розроблені перші теорії психологічного пояснення процесів навчання і виховання, створені напрями і школи в педагогічній психології, що визначили її розвиток у першій половині XX ст.
