Каузальна (лат. causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — інтерпретація необхідної суб'єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин І мотивів поведінки.
Передбачається, що існує два основних види каузальної атрибуції: інтервальна (внутрішня) і екстернальна (зовнішня). Інтернальна каузальна атрибуція - це приписування причин поведінки власним психологічним властивостями і особливостям людини, а екстернальна каузальна атрибуція - приписування причин поведінки людини зовнішнім, не залежних від неї обставини. Людина, для якої характерна інтернальна каузальна атрибуція, сприймаючи поведінку інших людей, бачить його причини у їхній власній психології, а той, кому властива екстернальна каузальна атрибуція, вбачає ці причини в навколишньому оточенні. Можлива також і комбінована, інтернально-екстернальна атрибуція.
Часто, не знаючи чи знаючи недостатньо справжні причини поведінки іншого індивіда, люди починають приписувати одне одному невластиві їм причини, зразки поведінки, загальні характеристики. Це явище дослідники назвали фундаментальною помилкою атрибуції.
Фундаментальна помилка атрибуції — тенденція переоцінювання значення особистісних рис і установок людини та недооцінювання ролі ситуації у поясненні поведінки індивіда.
Мотиваційна помилка- коли переоцінюється сама ситуація, а особистісні риси людини недооцінюється.
З огляду на те, учасником події чи її спостерігачем є суб'єкт сприймання, виокремлюють такі типи атрибуції (Г. Келлі):
— особистісна атрибуція. Причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок;
— об'єктна атрибуція. Причина приписується об'єкту, на який спрямована дія;
— атрибуція, пов'язана із обставинами. Причина приписується обставинам.
Спостерігач частіше вдається до особистісної атрибуції, учасник більш схильний пояснювати те, що відбувається, обставинами.
15.
