25 червня 1992 року Глави держав або урядів 11 країн — Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини й України зібралися на запрошення уряду Туреччини в Стамбулі. Там було підписано Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво і Босфорську заяву, що створили правову основу інтеграційних процесів у регіоні Чорного моря. Метою ЧЕС є створення трансрегіональної інтеграційної системи співробітництва. Географічні та економічні параметри ЧЕС є досить вражаючими, адже це регіон площею близько 20 млн. км2, з населенням близько 330 млн. осіб, щорічним обсягом торгівлі більше 300 млрд. дол. США, другий за величиною після Перської затоки за покладами нафти та природного газу. Все це закладає великі перспективи для регіонального співробітництва та згуртування цих держав навколо Чорного моря.
ЧЕС є досить строкатою структурою, адже її члени є одночасно членами таких різних політичних і економічних угруповань, як НАТО, СНД, ЄЕС тощо. Незважаючи на спільну орієнтацію на створення загальноєвропейського простору, держави — учасниці
ЧЕС істотно відмінні у своїх пріоритетах та баченні майбутнього європейського процесу. Ключовими дезінтеграційними факторами ЧЕС є політична нестабільність країн-учасниць та їхня економічна несумісність, а також істотні соціально-культурні відмінності та глибокі конфлікти як між країнами, так і всередині деяких з них. На жаль, економічне підґрунтя співпраці країн регіону поки що не в змозі компенсувати таку гетерогенність цієї організації, тому зараз ЧЕС багато в чому залишається лише потенційною організацією, а не дієвою реалією сьогодення. Реальним здобутком ЧЕС залишається закладення лише базисних структур регіонального співробітництва.
Характерною рисою ЧЕС є те, що то тут відсутнє абсолютне домінування будь-якої однієї сили. Незважаючи на членство у ЧЕС Росії, через труднощі трансформаційного періоду та обмеженість ресурсів у перший період існування ЧЕС вона не проявляла особливої активності в її діяльності. Лише у 1995 році відбулася суттєва активізація ролі Росії у цій організації, а особливо в період головування (квітень-жовтень), коли було проведено низку заходів та висунуто ряд ініціатив як економічного, так і політичного характеру. Туреччина намагалася робити основний акцент на економічній співпраці у межах ЧЕС та створити під своєю егідою структуру, яка б стала регіональним центром тяжіння. На відміну від Росії, Туреччина не розглядається Україною, Грузією та Азербайджаном як гегемоністична регіональна сила.
