пользователей: 28375
предметов: 12171
вопросов: 229156
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Українська полемічна література 16-першої половини 17 ст.. Творчість І.Вишенського. Українські «шістдесятники» в літературі та мистецтві. Дисидентський рух.

1 Українська полемічна література 16-першої половини 17 ст.. Творчість І.Вишенського.

2Українські «шістдесятники» в літературі та мистецтві. Дисидентський рух.

 

1. Наприкінці XVI ст. на Україні бурхливо розвивався новий тип письменства — полемічна література. Українські полемісти вступали в ідеологічний бій з католицькою церквою, наступ якої на український народ, його релігію, права й мову особливо посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і запровадження церковної Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Протягом останньої чверті XVI — першої половини XVII ст. було створено цілий ряд різних за жанрами літературних пам'яток антикатолицької спрямованості: відкритих листів, послань, памфлетів, богословських трактатів, підбірок документальних матеріалів.

Українські полемісти зверталися й до старої зброї — полемічних пам'яток минулих століть: переробляли і доповнювали їх. Так виникла нова редакція (і під новою назвою) першого оригінального полемічного твору Київської Русі: «Вопрошеніє князя Изяслава, сына Ярославля, внука Володимірова, игумена Печерскаго великаго Феодосія о латині». Переписувалися й редагувалися «Поученіє (от) седми сбор на латину» київського митрополита Іоанна II (XI ст.), «Посланіє от Никифора митрополита кыевськаго к Ярославу князю Святополчичю» (XII ст.).

Поряд з новими редакціями старих полемічних творів з'являлися компіляції, автори яких, використовуючи наявний літературний матеріал, надавали йому злободенного звучання.

На кінець XVI — початок XVII ст. припадає творчість видатних полемістів Івана Вишенського, Василя Суразького та ін. Іван Вишенський, спираючись на кращий доробок попередньої східнослов'янської полемічної літератури і публіцистично-теологічні твори своїх сучасників, виступає з гострими за своєю соціальною насиченістю «обличеніями», «извещеніями», «порадами», «писаніями», таврує весь суспільний лад Речі Посполитої. На сьогодні відомо 16 творів письменника, написаних у період 1588—1616 pp.

Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів. Народився І. Вишенський десь між 1545 — 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З творів письменника видно, що він у молоді роки деякий час жив у Луцьку і, можливо, в Острозі. Правдоподібно, що тут і здобув освіту. І. Франко висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав князь Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі. Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залишив батьківщину і відправився на Афон — найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Тут він певний час мандрує по «святих обителях», а потім стає ченцем Загребського монастиря. Під кінець життя полеміст замкнувся в печері. Живучи на чужині, Іван Вишенський не був, проте, відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. Тут, на Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність 

Значне місце в світогляді Івана Вишенського займала ідея рівності людей перед богом. Для нього знатність походження, високий сан, багатство — не мають ніякого значення. Лише особисті якості людини надають їй ціну, тому чесний «кожемяка» від єпископів «ліпший і цнотливіший». Вишенський ставив усіх феодалів, польських і українських, світських і духовного стану, католицького чи православного віросповідання на один щабель — як безжалісних гнобителів підлеглих їм «убогих русинцев». Він ненавидів експлуататорів і попереджав народ, що від них марно добра чекати: «На панов же ваших руского роду, на сыны человіческия, не надійтеся!»

Вишенський спрямував свій сатиричний талант зокрема проти римсько-католицької церкви та її найактивнішого в Речі Посполитій ідеолога — «фарисея гордаго, возносливаго, хвалящагося и сам собою от всіх ліпшим разуміющася» — єзуїта Петра Скарги.

Викривальне слово письменника — «публіциста в великім стилю», як пише І. Франко, справляло величезне враження на громадськість, у тому числі й на «простих безкнижних слухачів», виховувало почуття любові й поваги до трудової людини, ненависті до гнобителів, закликало до боротьби за соціальну справедливість.

Більшість творів Вишенського належить до послань і листів — жанрів, поширених ще в літературі Київської Русі. У Вишенського вони набувають своєрідності завдяки великому публіцистичному таланту, високоемоційному художньо-образному мисленню та винятково гострому почуттю слова. Характерною рисою його стилю є поєднання «приземлених», знайдених в реальній буденності тропів з піднесеними риторичними фігурами.

Вишенський з глибокою повагою ставився до давньої слов'янської (слов'яно-руської) мови, що була носієм культурно-релігійних традицій слов'янських народів, мовою їх єднання. «Пойди, Скарго, в Великую Россию, — гнівно кидає Вишенський своєму постійному опонентові, який зневажав слов'янську мову, — и прочитай истории житий оных святых мужей... А навет, если не хочеш плодоносия спасительнаго языка словенскаго от великой России доведоватися, доступи в Києві в монастырь Печерский...» Захищаючи слов'янську мову від постійних нападів з боку представників католицького табору, він писав: «Словенский язык пред богом честнійший єст и от еллинскаго и от латинскаго». В той же час Вишенський розумів, що давня слов'янська мова не завжди зрозуміла для народу і тому радив після богослужіння тлумачити церковні книги простою народною мовою: «По литургии ж для зрозуменя людского попросту толкуйте и выкладайте».

Таке чітке розмежування письменником призначення мов, які функціонували за тих часів, знайшло відбиття і в його власних творах. Звертаючись до богословсько-догматичних тем, він писав «словенською мовою» («о латинской прелести», «о єретиках», про «позорище мысленное»). Коли ж хотів, щоб його зрозуміли всі, то звертався до «простої мови», вживав розмовну, простонародну лексику. Цього принципу Вишенський дотримувався і в межах одного твору.

Така двомовність була типовою не лише для творів, що виходили з-під пера сучасників Вишенського. Вона довго залишалася провідним принципом і для пізніших українських письменників.

2 Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван ДрачМикола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь СимоненкоМикола ХолоднийЛіна КостенкоВ. ШевчукЄ. Гуцалохудожники Алла ГорськаВіктор ЗарецькийБорис Чичибабінлітературні критики Іван ДзюбаЄвген Сверстюкрежисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій ПараджановЮрій Іллєнко, перекладачі Григорій КочурМикола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційномудогматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця XIX — початку ХХ ст. Одним із тих, хто закладав фундамент шестидесятництва в Україні став доцент факультету журналістики Матвій Шестопал, так як серед його учнів були В.Чорновіл, Б.Олійник, В.Симоненко, В.Крищенко, Б.Рогоза, М.Шудря, В.Мицик та багато інших патріотично налаштованих особистостей.

Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістськуінтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.

Дисиде?нтський ру?х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Зародження дисидентського руху

У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.

Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема 1956 р. в Угорщині, потім ПольщіНДРЧехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року «Загальною декларацією прав людини» (СРСР не голосував за неї).

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найвідомішим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. В Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.

Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська «відлига» й намагання Брежнєвапокласти їй край. Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, що дисидентство було тісно пов'язане насамперед із соціально-економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив в Україну росіян, вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності.

Першими організаціями інакодумців України стали:

[ред.]Шістдесятники

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна КостенкоВасиль СимоненкоІван ДрачІван СвітличнийЄвген СверстюкЮлій Шелест,Микола ВінграновськийАлла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь СтусМихайло ОсадчийІгор та Ірина КалинціІван Гель та брати Горині.

Значна частина членів групи швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру, деякі були переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України. Більшість складали східні українці, проте багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи працювали. Інша риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в своїх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. Загалом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. В Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів.

Євген Сверстюк писав у 1993 році: «… Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає… Другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції… Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді за шукання істини — замість ідеї спущеної зверху для оспівування. Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіціальній літературі та всьому апаратові будівничих казарм.»

На останній хвилі відлиги встигло розквітнути багато талантів, які потім страждали за це. У 1962 році побачила світ перша поетична збірка Василя Симоненка, одного з найвідоміших поетів «українського відродження». 1965 та 1973 років у Мюнхенібули опубліковані інші його твори, але автор цих видань не побачив. У 1963 році був жорстоко побитий органами міліції і того ж року помер.

Однією з найвидатніших представниць шістдесятників стала Ліна Костенко. У своїй творчості вона звертається до історичного минулого, одвічних проблем духовності українського народу.

Характеризуючи найяскравіших представників літератури того часу Є. Сверстюк писав, що незважаючи на спільні риси, кожен з них відрізнявся своєю творчою індивідуальністю: «Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір та демонтував теорію партійної літератури. Іван Драч приніс перші вірші незвичайні та незрозумілі так, наче його й не вчили, про що і як треба писати. Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні надзвичайної щирості та відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його звучали апокаліптично. Ліна Костенко зрідка виступала зі своїми віршами, але то були вірші такої сили звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна.»

Зовсім не те і не так, як навчали в інституті, малювали Віктор ЗарецькийАлла ГорськаГалина СеврукПанас Заливаха.

До шістдесятників відносять також дещо старшого за віком поета Івана Коваленка, чию пость вивчав видатний український історик Сергій Білокінь. Він, зокрема, писав: «Зараз є тенденція представляти шістдесятництво як рух дещо елітарний, притаманний здебільшого великим містам, як-от Київ чи Львів. На прикладі долі Івана Коваленка можна простежити, що цей рух захопив досить широкі верстви населення у різних містах України, що саме й викликало зрозумілу тривогу можновладців».

 

 

Шістдесятники у мистецтві

Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці.

Усвідомлення українською творчою молоддю злочинної суті комуністичної системи сприяло її звільненню з-під впливу ідеологічних догм «соціалістичного реалізму», підвищувало статус загальнолюдських цінностей та ідеалів. Формування світогляду Шістдесятників відбувалося під впливом гуманістичної культури Заходу, ознайомлення з якою сприяло зростанню зацікавлення до надбань власної культури, історії та традицій українського народу. Шістдесятники у своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне українське суспільство.

Найвідомішими представниками Шістдесятництва були поети і прозаїки Микола Вінграновський, В.Голобородько, Євген Гуцало,Іван Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, Г.Кириченко, Ліна Костенко, Б. Мамайсур, Юрій МушкетикМикола РуденкоЄвген Сверстюк,Іван Світличний, В.Симоненко, Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники Алла ГорськаОпанас ЗаливахаБорис Плаксій, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна; режисери Сергій ПараджановЮрій Іллєнко, Л.Осика; перекладачі Г.Кочур та М.Лукаш.

На початку 1960 років діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник» (голова — Л.Танюк) і львівський «Пролісок» (голова — М. Косів), які стали центрами громадської діяльності Шістдесятників. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів.

Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень на адресу Шістдесятників, насамперед у націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування Шістдесятників у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях. Партійні та карні органи забороняли, а потім і розганяли літературно-мистецькі зустрічі та творчі вечори Шістдесятників, закривали клуби творчої молоді. Поступово більшість Шістдесятників була позбавлена можливості видавати свої твори, їх звільняли з роботи, проти них влаштовувалися провокації.

Деякі шістдесятники під тиском влади пристосувалися до нових умов і перейшли на офіційні позиції. Проте більшість Шістдесятників не змирилася і мужньо відстоювала свої переконання, їхні твори продовжували з'являтися у самвидаві, та вже замість суто культурологічних проблем усе частіше аналізувалися питання суспільно-політичного життя, зокрема колоніального становища республіки у складі СРСР та необхідності створення організованого визвольного руху.

Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.

 

 


хиты: 1023
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
история культуры
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2018. All Rights Reserved. помощь