- Літературна спадщина Т.Г. Шевченка
У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина — одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем , поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.
Тарас Григорович Шевченко–слава нашого народу - залишив по собі величезну творчу спадщину:чудові твори,славнозвісний “Кобзар”, який уславив нашу поетичність. Про велику світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо. Навряд чи є на земній кулі куточок, де б не звучала полум`яна поезія Великого Кобзяря, навряд чи існує мова, якою б не було перекладено “Заповіт”,де він просив нащадків згадувати його. Чарівна Шевченкова поезія викликала великий інтерес серед китайських читачів. За це народ свято шанує Шевченка. У багатьох місцях йому відкрито музеї. Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва
Шевченкова спадщина зберігає своє естетичне і соціально-виховне значення у наш час. Вона близька українському читачеві і всьому прогресивному людству народністю, патріотизмом і волелюбністю.
Значення літературної спадщини Шевченка – це також значення його “Кобзяря”, який збагатив українське письменство новими темами та ідеями, образами і жанрами, ритмами і віршовими розмірами, тропами і стилістичними фігурами. З появою цієї книжки наша література поповнилася ліричними та епічними віршами, громадянськими та інтимними творами, романтичними баладами та різними видами поем. У “Кобзарі” зображене минуле і сучасне українського народу, його історія та географія. У невеликих за обсягом творах Шевченко зумів охопити питання, що хвилювало всі народи.
Тарас Шевченко збагатив літературну мову нашого народу, вбираючи в себе з колиски всі болі й прагнення свого народу, всі барви й звуки свого краю, він перелив їх у пісенно-мальовничі слова. Шевченко перетворив українське слово на чисте золото поезії.
Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори живопису і графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ше за життя Шевченка.уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данні про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання їх датуються 1830-1861рр. й територіально пов*язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами – це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольо- рового та тонованого паперу різни розмірів, а також у п*ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та учбові студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша – авторські дати.
- Українська музика радянської доби
Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних подій. 1921 року агентом ВЧК був вбитий М.Леонтович, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Найстрашніших втрат українське мистецтво зазнало у 1930-ті роки, протягом яких радянською владою було знищено кілька сотень бандуристів, кобзарів і лірників, а 1938 року слід за іншими митцями «розстріляного відродження» був розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич.
В той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ в різних містах України. Зокрема це театри опери і балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929),Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи.
[ред.]
1930-ті — 1950-ті роки
Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму, що став єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва, тоді як митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Б.Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою.
В той же час в Україні виникає масова радянська пісня, одним із перших творців якої став К.Є. Богуславський. У 1930-ті роки з'являються перші опери радянської тематики, зокрема «Щорс» Б.Лятошинського (1930), «Перекоп» Ю.Мейтуса (1937). Пісні, присвячені комуністичній партії та її вождям закріплюються у репертуарах професійних та аматорських колективів.
Вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва зробив композитор і педагог Микола Вілінський (учень Вітольда Малишевського), який працював спочатку в Одеський, а потім у Київський консерваторії.
На Західній України, що до 1939 року входила до складу Польщі, працювали композитори В. А. Барвинський, С. Ф. Людкевич, А.І. Кос-Анатольський, фольклорист Ф. М. Колесса.
У повоєнні часи серед видних українських композиторів — Григорій Верьовка, брати Георгія та Платона Майбороди, Костянтин Данькевич, А. Я. Штогаренко та інші. Серед визначних виконавців — український тенор Іван Козловський, широко відомою завдяки виконанню фронтових пісень стала уродженка Харківщнини Клавдія Шульженко
1960-ті — 1980-ті роки
1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої увійшли композитори, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Ґодзяцький, Володимир Губа. Центральною фігурою в цій групі був дириґент Ігор Блажков. Внаслідок розходження з ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР Члени «Київського авангарду» зазнавали різного роду утисків. В подальшому кожен з композиторів пішов своїм шляхом в мистецтві, а неформальна група розпалася.
В ці ж роки продовжують працювати композитори Платон і Георгій Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії Б. Лятошинського. У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори, що розширили традиційну для української музики пізньоромантичну стилістику за рахунок новітніх прийомів європейського модернізму - М.Скорик, Є.Станкович, І.Карабиць, В.Бібік та інші.
Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного життя стала постановка опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» у Києві 1965 року.
В. Івасюк (1949—1979)
Паралельно із формуванням поп-музики в Західних країнах, в Україні, як і інших радянських республіках досягає свого розквіту радянська естрада. Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100 пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року.
