Один із останніх і найбільше широко обговорюваних підходів до розуміння керівництва будується винятково на теорії поведінки. У ній стверджується, що поведінка керівника будується по-різному в кожній конкретній ситуації. Наприклад, той стиль управління, що приносить успіх в управлінні розрізненим колективом сезонних робітників (автократичний) приведе до повного провалу у випадку його застосування в роботі дослідницького відділу. Цей підхід відомий за назвою теорії випадків чи ситуаційного підходу. Дослідники в рамках вивчення даної теорії розробили основні моделі поведінки керівника, які мають значну практичну цінність.
Підлеглі:
залежні від свого керівника;
не мають можливості висловити свою думку;
мають невисоку кваліфікацію (не завжди);
усвідомлюють, що можуть бути жертвами застосування надзвичайних повноважень;
усвідомлюють, що є членами групи "трудові надлишки";
практично не мають незалежності;
часом самі стають послідовниками авторитарного режиму або прихильниками.