Розглядають мотивацію не як статичне, а як динамічне явище, як процес, механізм. Відповідно до них мотивація — це процес спонукання себе або інших до діяльності, спрямованої на досягнення поставлених цілей — особистих чи загальноорганізаційних. Ці теорії концентрують увагу на процесах мислення працівників, що обирають способи отримання винагороди. Можна зобразити таким чином: Вхід (завдання і можлива винагорода) – Оцінка (порівняння входу з потребами, мотивами і можливостями) – Рішення (усвідомлення ставлення і визначення поведінки) – Вихід (виконання дій і отримання результату). Людина, отримавши інформацію про завдання та можливу винагороду, зіставляє цю інформацію зі своїми потребами, мотиваційною структурою і можливостями, усвідомлює своє ставлення до роботи за таких умов, налаштовує себе на відповідну поведінку і виконує дії, які дають конкретний результат, що характеризується певними якісними та кількісними показника ми. Ця схема загальна, оскільки не розкриває деталей механізму мотивації. Однак на її основі виникли теорії, що розкривають сутність винагороди, особливості її сприйняття індивідом і визначення під впливом цього своїх дій. До них належать: теорія очікувань В. Врума(грунтується на тому, що існування потреби — не єдина умова мотивації людини на досягнення певної мети. Людина повинна також мати надію на те, що обраний нею тип поведінки справді сприятиме задоволенню і досягненню бажаного), теорія справедливості Дж. Адамса(За цією теорією, працівники суб'єктивно визначають співвідношення отриманої винагороди і витрачених зусиль,а відтак порівнюють його з винагородою інших людей за аналогічну роботу), комплексна мотивації Л. Портера і Е. Лоулера(згідно з нею досягнуті кожним працівником результати залежать від його здібностей, характеру, усвідомлення власної ролі в організації і зусиль, які він докладає для виконання роботи), теорія визначення цілей(за цією теорією, працівники певною мірою сприймають цілі організації як власні і прагнуть їх досягти, отримуючи задоволення від роботи) і концепція партисипативного управління(виходить з того, що коли працівник з цікавістю бере участь у різних формах діяльності, то він отримує задоволення від цього і тому працює не тільки з підвищеною ефективністю, а й максимально розкриває свої здібності та можливості.)