«Міф про Сізіфа»

, написаний у 1942 році, можна без перебільшення вважати чисто філософським трактатом.

Правда, Камю назвав свою працю «есе про абсурд». Цей жанр був обраний їм не випадково, оскільки передбачає вільну композицію твору і залишає за автором право хоч трохи залишатися письменником, а не тільки філософом.

Композиція есе така, що сам міф про Сізіфа займає лише незначну частину твору і поміщений в епілозі. Він підводить підсумок дослідженням проблеми абсурдності існування індивіда. Сізіф, на думку письменника, є щасливою людиною, оскільки відкидає богів і особисто розпоряджається своєю долею. Правда, читачеві з традиційним мисленням складно уявити щасливим чоловіка, який денно і нощно зайнятий каторжною працею. Тут чітко проявилися бунтарські настрої самого Камю, його бажання кинути виклик Вищим Силам.

Проблематика есе «Міф про Сізіфа», по суті, не нова. Питання про сенс або безглуздості існування завжди був улюбленим предметом дослідження філософів. Їм займалися багато шкіл і найбільші розуми-одиночки. Чимало вчених прийшли до думки, що життя людини абсурдна. Камю цей висновок бере за вихідний пункт своїх міркувань.

Вивчаючи людський досвід, він вважає, що вічні істини щодо себе і навколишнього простору людина виокремлює не шляхом пізнання життя, а за допомогою почуттів. Головним тут є почуття абсурдності, яке ставить під сумнів існування Бога і розумність соціального устрою.

Але, таким чином, доводиться заперечувати будь-які естетичні норми і правила. У стані абсурду дозволено все. Єдиним сенсом стає повнота життєвих переживань. Тому сам абсурд не варто знищувати самогубством, його треба просто прожити, зробивши свій вибір. У житті кожного настає час, коли необхідно вибирати між дією і спогляданням. Це називається: стати людиною. Такий висновок робить Камю.

Сам автор не вірить у гармонію людини з природою. Вона, на його думку, дуже ворожа для розумних істот. Отже, кожна людина може зрозуміти іншого лише на індивідуальному, абсурдному рівні. Про які ж тоді загальних законах сприйняття може йти мова? Камю проводить серйозний аналіз філософських поглядів тих мислителів, які порушували питання абсурдності до нього. Серед них: К’єркегор, Шестов, Достоєвський, Гуссерль, Ніцше та інші філософи. Однак варто визнати, що, як стійка доктрина, абсурдизм зобов’язаний саме Камю.