Екзистенціалізм: загальна характеристика.

Екзистенціалізм або філософія існування – ірраціоналістичний напрямок сучасної західної філософії. Попередником сучасного екзистенціалізму вважається датський філософ С. К'єркегор. Як напрямок екзистенціалізм виникає на початку 20-х років у Німеччині та Франції. Його найбільш відомими представниками е М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А. Камю. До центру уваги екзистенціалісти рішуче ставили питання провини та виховання відповідальності рішення і вибору, відносини людини до свого покликанню і до смерті. Проблеми науки, моралі, релігії були зацікавлені переважно в з пропозицією й значно меншою мірою. Центральною проблемою для екзистенціалізму є конфлікт особистості і суспільства. Відчуження між ними виникає з визнання незмінної природи людини. Тому протиріччя між свободою і особистістю, з одного боку, і безособовою повсякденністю життя – з іншого, розглядається як таке, що не може бути вирішеним. Філософія екзистенціалізму причину всіх суперечностей і складнощів життя сучасного суспільства вбачає в боротьбі між людиною і машиною. Підкреслюючи наявність відчуження людини від суспільства, прибічники екзистенціалізму обмежуються описом власне духовних форм людського буття. Тому і шлях до подолання відчуження вони вбачають не в перебудові суспільних відносин, а у втечі в світ екзистенції, в світ так званого істинного існування особистості. Звідси – глибокий песимізм екзистенціальних поглядів. Так, найбільш вживаними екзистенціалістами поняттями є "самотність", "страх", "смерть", "покинутість", "буття-до-смерті", "буття-для-себе" тощо. Рух людини до смерті, за М. Хайдеггером, – основний смисл людського життя. Людина – дещо незавершене, це постійна можливість, задум; вона прагне до майбутнього, виходить за межі самої себе. Екзистенція – це свобода, свобода внутрішньо властива людині, людина приречена бути вільною. Свобода – це свобода вибору, яка завжди є у людини. Людина обирає себе і несе повну відповідальність за свій вибір.