Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

Дослідженням «До критики гегелівської філософії» Л. Фейєрбах започаткував «матеріалістичний похід» проти Г. Гегеля. Центром цього походу стало питання про співвідношення мислення та буття, логіки та природи. Г. Гегель, як відомо, виходив з принципу животворної сили «абсолютної ідеї». Л. Фейербах назвав цей принцип спекуляцією. Єдиним, універсальним і найвищим предметом філософії він проголосив людину та природу як її підґрунтя. Розвінчавши Г. Гегеля, він піднісся до антропологізму — філософського пояснення всіх явищ суспільного буття через вивчення властивостей людської природи.Загальна еволюція філософських поглядів Л. Фейєрбаха проходить, за його власною характеристикою, за схемою: «Бог» — «розум» — «людина». Першою його думкою, говорив філософ, був Бог, але невдовзі він зрозумів свою похибку; другою його думкою був розум — деміург гегелівської філософії; третьою ж і останньою його думкою була людина — головний об'єкт його антропологічного матеріалізму.Людину Л. Фейєрбах тлумачить як природно-споглядальну істоту з глибоко розвиненими чуттєвими властивостями. Підґрунтя її буття в світі він вбачає в природі. Споглядання природи й наслідування її Л. Фейєрбах розглядає як головне правило самовизначення людини у світі. Л. Фейербах продовжує й поглиблює традиційний античний погляд на людину як природну, тілесну, фізичну, просторово-часову істоту, яка лише в такій іпостасі спроможна споглядати й мислити. Людина, вважав філософ, є істота цілісна, її душа (розум, мислення) невіддільна від тіла. Відрив мислення від тілесності, тлумачення «духу» як «первинно-творчої субстанції» є витвором спекулятивної філософії та релігії.У побудові антропологічної концепції Л. Фейєрбах заперечує, з одного боку, І. Канта, а з іншого — Г. Гегеля. Людина, на думку Л. Фейєрбаха, керується не абстрактним категоричним імперативом, як гадав І. Кант, а власним прагненням до щастя. Свобода — це не абстрактна категорія мислення, як навчав Г. Гегель, а реальний порух людини до щастя. Щасливою людина може бути лише за певних умов. Умови для щастя треба створити. Отже, головна засада соціальної філософії Л. Фейєрбаха полягає у створенні умов життя, які відповідали б людській природі, в обґрунтуванні необхідності зробити умови людяними. Сутність людини при цьому Л. Фейербах бачив незмінною. Почуття та пристрасті, що визначають поведінку людини, філософ розглядав як головні чинники історичного процесу.Передумовою створення умов історичного буття людини, що відповідають її природі, вважав Л. Фейєрбах є викорінення релігії як дурману та життя у реальному світі. Багатоманітні суспільні зв'язки, що виникають між людьми, філософ розглядав як міжособистісні. Мораль, підкреслював Л. Фейербах, виникає там, де людина у своїх вчинках орієнтується на іншу людину. Розбіжності інтересів, що виникають у процесі суспільної діяльності та спілкування людей між собою, долаються всезагальним почуттям любові людини до людини. Любов у соціальній концепції Л. Фейєрбаха постає як найвищий вияв дійсно людської чуттєвої природи, як принцип організації соціального, як найдосконаліший механізм регулювання суспільних відносин.Одинична людина, на думку Л. Фейєрбаха, є вихідним пунктом соціального як у теорії, так і на практиці. Суспільство природного стану — це розпорошена, байдужа маса індивідів. З часом шляхом угоди виникає держава, яка впорядковує відносини між людьми, контролює й регулює їхню суспільну поведінку. Проте навіть у державі Л. Фейербах розглядає індивіда як «ізольований атом», що, по суті, має ту ж саму міру свободи, що й у природному стані. Держава, вважав філософ, якісно не відрізняється від природного стану. Дійсна людяність виникає лише на засадах глибинного, внутрішнього, шанобливого почуття людини до людини. Епіцентром цього почуття, підкреслював Л. Фейербах, є любов.