Прийшовши до висновку що не все підвладне розуму він чітко розрізняє істини розумні істини над розумні.Філософія і теологія отримують у нього свій самостійний статус, свої завдання та цілі.
Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розум.Неотомізм одна з найавторитетніших течій у філософії, офіціна філософська доктрина Ватикану. Неотомісти розрізняють два джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і то, що мовлене Богом є істинним).
Філософське вчення неотомізму втілене системою різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософії та ін. Ядром є метафізика (загальна та прикладна), яка детально розглядає співвідношення Бога і створеного ним буття. Загальна метафізика поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога); прикладна метафізика – це філософське вчення про світ та людину.Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію (єдність душі і тіла).
Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надпри¬родне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття – Бог. Він створив усе із нічого.
