Стоїцизм:філософські погляди

Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками. Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи. Періодизація стоїцизму Стародавня Стоя: III–II століття до н. е. Засновником школи вважають Зенона з Кітіона (бл. 336–264 рр. до н. е.). Найвідомішими його учнями були Клеанф (пом. бл. 232 р. до н. е.), Хрісіпп (бл. 281–208 рр. до н. е.) та Персей (бл. 307–243 рр. до н. е.).
Середня Стоя: II–I століття до н. е. Основні представники цього періоду — Панетій (бл. 180–110 рр. до н. е.) і Посідоній (бл. 135 — 51 рр. до н. е.). Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму, первинний етичний ригоризм суттєво пом'якшено.Пізня Стоя: I—II століття н. е. Основні представники періоду — Сенека (4 р. н. е. — 65 р. н. е.), Музоній Руф, Епіктет (50 — 138), Марк Аврелій (121–180). Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії. Стоїки дотримувалися поглядів епікурейців. Вони уявляли Космос як першооснову усього живого на світі. Вони вважали, що якщо їхня увага не буде спрямована на богів, то вони самі зможуть наблизитися до них і в певному значенні самі ними стати.