Філософія Парменіда та Зенона

Парменід народився в Елеї, тому приналежність його до елейської школи безперечна. Його «акме» припадає на V ст.. до н.е. Він теж є автором філософської поеми «Про природу» (від грецького «Пері Фюзіз»). Там розповідається про зустріч філософа з богинею Гіхе (богиня справедливості), яка розповіла йому таємниці всесвіту. Отож, філософія Парменіда:
Пропонує єдність мислення і буття: «Мислити означає те ж саме, що й бути»;
Пропонує концепцію: «Буття є, а небуття немає». Намагався знайти гармонію між ними;
Говорить про безперервність буття та його постійність: «Не може бути більше буття, чи менше, воно просто Є!»;
Відкриває закон виключення третього: «або є, або немає, третього не дано»;
Започатковує Онтологію – вчення про буття (з грецького «онтос» – суще, «логос» – буття);
Розглядав світ, як єдність видимого та невидимого, що сполучаються «еросом» (з грецького – «сполучення»);
Апорії Зенона Елейського
Ще один представник елейської школи - Зенон – супроводжував свої думки аргументами і зважав на можливі контраргументи. Був учнем Парменіда. Філософія Зенона:
Повністю заперечує рух;
Намагався з’ясувати природу та значення мислення;
Займається гносеологічною проблематикою
Гносеологія – наука про знання, пізнання.
Вивчаючи питання механіки, чимало уваги звертав саме на проблему пізнання;
Започатковує логічний аналіз філософських проблем