Вчення Геракліта – не лише один зі зразківдревньогрецької філософії, а й також чудовий зразок давньогрецької діалектики. Геракліт народився приблизно в середині 40-ч років VI ст. до н.е., помер у 480 р. до н.е. Основною наукою Геракліт вважав – логос. Саме Геракліт вперше вводить в філософську мову слово «логос», яке у нього означаєзагльний закон буття, основа світу. Геракліт стверджує: все здійснюється за логосом , який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання – це пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості.
Розуміння логосу, як об′єктивного закону світобудови, як принципу порядку і міри приводить Геракліта до відкриття субстанційно-генетичного начала всього існуючого у вогні. У його розумінні вогонь, з одного боку, подібний праматерії в представників мїлетської школи і є як першоосновою світу («архе»), так і основним елементом («стойхейрон»). З іншого боку, вогонь є для нього найбільш адекватним символом динаміки розвитку, поступовості постійних змін. В інтуїтивному розумінні розвитку як єдності і боротьби протилежностей із усіх досократівських мислителів Геракліт просунувся найбільше далеко. Зрозуміло, діалектика тут не викладається в ясних і упорядкованих поняттях, це скоріше окремі геніальні спостереження.
Центральним мотивом навчання Геракліта був принцип усе тече. Постійний хід розвитку він порівнював із плином ріки, у яку не можна ввійти двічі. Дуже важливе значення в поглядах Геракліта надається, використовуючи сучасний термін, детермінізму, тобто загальної обумовленості всіх подій і явищ. Усі, відповідно до нього, правиться долею необхідністю (ніке). З поняттям необхідності дуже тісно зв'язане розуміння закономірності - закону (логос).
Гераклітова філософія являє собою не цільну теоретичну систему діалектичного походу до світу, але, принаймні, тут можна говорити про інтуїтивне пояснення сутнісних рис діалектики.
Найбільш видним з учнів Геракліта був Кратил. Кратил - давньогрецький філософ - досократики, послідовникГеракліта (гераклітовец), афінянин.
Він до межі посилив вчення Геракліта про загальну "плинність" речей. Він вважав, що про абсолютно мінливому (текучому) і позбавленому якісної визначеності не можна зробити ніякого певного висловлювання. Ні про яку річ взагалі нічого не можна сказати, її не можна позначити, і про неї не можна винести судження (або ж можна говорити все що завгодно). Оскільки про речі не можна висловлюватися, про на них можна тільки вказувати жестами.
