Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — стильовий різ новид, що виник у літературі під впливом дадаїзму, філософії інту їтивізму та фройдизму і відводив особливу роль у творчій діяльно сті підсвідомому і несвідомому, реалізованому через прийоми автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння. Естетичні принципи сюрреалізму поділяли француз П. Елюар, іспанець Г. Лорка, чилієць П. Неруда, куби нець А. Карпентьєр, чех В. Незвал, аргентинець А. Пале- Літературний стиль і стильові різновиди 291 гріні. У «Трактаті про стиль» (1928) французький пись менник Луї Арагон (1897—1982) визначив такі ознаки поетики сюрреалізму: «Затоптаний синтаксис... Фрази помилкові чи неправильні, нез’єднуваність частин, забу вання вже сказаного... Зневага до правил, змішування часів, заміна прийменника сполучником, неперехідного дієслова перехідним». Основні ознаки сюрреалістичного образу — «ефект несподіваності», «чорний гумор», при голомшливі зведення непоєднуваних понять. В українській літературі елементи сюрреалістично го стилю помітні у творчості Б.-І. Антонича, Емми Анді- євської, Б. Рубчака, Я. Голобородька, М. Воробйова. Поетику сюрреалізму ілюструє, наприклад, строфа Емми Андієвської з циклу «Сонети»: Рифи коралові — авіатраси. Із океанів — гнізда — альбатроси. Ще туркус — клаптями — і світла трусок. — Унезалежнення — космічних трестів. Синтаксичні порушення (пропуск окремих слів, від сутність зв’язку між членами речення) тут можна сприймати як художній прийом — еліпс, тому смислова пов’язаність слів і понять має домислюватися асоці ативно, хоч це зробити непросто, адже між ними існу ють очевидні розриви. Проте така структуризація вір шових рядків є спеціальною, підпорядкованою стилі стичному вибору автора, який навмисно у тексті руйнує цілість дійсності, висвітлює її віддалені фрагменти, щоб уява читача зібрала їх воєдино. Те, що образно означу ється у наведеній строфі, становить собою понадреаль- ний зміст, який уміло зашифровується; він пропонує себе для розгадування окремими натяками (рифи — альбатроси — океан — космос), які символізують не- охопність світового простору, його утаємничене буття. Абстракціонізм (лат. аЬБігасІю — віддалення) — стильовий різно вид, у якому головним принципом художнього мислення є відмова від ілюзорно-предметного, конкретного зображення. У літературі абстракціонізм виявив себе у стилі «потік свідомості», шумовій поезії (подвоєння, потроєн ня і т. д. приголосних), легатній поезії (зв’язний, плав ний перехід від одного голосного звука до іншого). Окремі вияви цього стильового різновиду є у поезії М. Семенка, наприклад: 292 Літературний процес Стало льо тало ало рюзо юзо бірюзо остало квальо мало льо о Автор грається голосним «о», припасовуючи його до різних приголосних, але при цьому майже не з’явля ються повнозначні слова. Випробовується тут й інший варіант — звуки «ю», «ьо», але результат той самий. Читачеві важко здогадатися, що має на увазі у своєму творі М. Семенко, котрий загадує словесну загадку фо нетичними засобами, через що зміст або завуальований, або його зовсім немає.
