Дадаїзм (франц. dadaisme, від dada — дитяче лепетання) — сти льовий різновид, заснований на навмисному примітивізмі, анти- естетизмі. Виник цей стиль у Швейцарії і зосереджувався на пошуках позаестетичних засобів створення художньої дійсності. У літературі постав у спрощенні художньої мови, стихійній словотворчості, фонетичних комбіна ціях та експериментах, маючи на меті подивувати чита ча. У своїх маніфестах засновники дадаїму проголошу вали: «Я не хочу слів, які винайдені іншими. Я хочу здійснювати свої власні безглузді вчинки, хочу мати для цього відповідні голосні та приголосні. Чому дерево після дощу не могло б називатися плюплющем або плю- плюбашем?» (Гуго Валь); «потрібно виконати роботу руйнування і заперечення, утвердити атмосферу агре сивного божевілля», «мистецтво — це несерйозно: для створення віршів достатньо вирізати окремі слова з газет і книг, як-небудь поєднати їх» (Трістан Тцара). В українській літературі елементи дадаїзму вияви лися в поезії 20-х років XX ст.: «уо маленький хлопчи1 ку прижмурюєш очі і смокчеш аа аа уо хлопчику...» (Гео Шкурупій), подекуди наявні в сучасному письмен стві: «6ez Уад 6ez Лад де «X»-NOVA людина чи-то чи-то чти-о ночі об’яви Йошки-бога до побачен-ня гбочен- ня...» (О. Левченко).
