реалізм, художнє слово було переобтяжене поза- художніми функціями (громадською, виховною, ідео логічною), тому потребувало нової вмотивованості. Його звільнення від соціальної заангажованості вело до художності, образності, основаної, зокрема, на метафо ризації. Тяжіння до метафори та її вишуканості стало сферою творчості передусім поетів, які утворили групу імажиністів. Імажинізм (франц. image — образ) — модерністський стильовий різновид, основним принципом якого є визнання самодостатності образу (образ — понад усе). Прихильники імажинізму (С. Єсенін, А. Марієнгоф, Р. Івнєв) прагнули до ускладненої метафоризації, побу Літературний стиль і стильові різновиди 287 дованої на певних суб’єктивних асоціаціях, свідомо досягали звільнення творчості від соціального змісту. Образ як елеміент поетики в імажиністів набував зна чення самодостатності та самоцілі. Культивування метафори призводило до надмірної ускладненості поетичного тексту, та водночас демонструвало пошук нових можливостей у реалізації художньої мови та образотворення. Імажинізм не слід змішувати з імажизмом — тен денцією в англо-американській поезії початку XX ст., що виникла як протидія неоромантизму та символізму. Імажисти (Т. Хулм, Е. Паунд, Е. Лоуел, Д. Лоренс) роз глядали конкретний образ як основу справжньої поезії і спрямовували зусилля на розроблення нової ліричної форми, яка ґрунтувалась би на точній презентації обра зу. Вони закликали поетів до словесної економії та застосування верлібру як скондесованої форми поетич ного самовираження. В українській літературі імажинізм виявив себе частково у творчості Б.-І. Антонича, В. Сосюри, зокрема у прагненні цих поетів зосередитися на метафоричних образах як вичерпній та вишуканій формі вираження почуттів і вражень, викликаних сприйманням природи й осмисленням людських стосунків. Наприклад, вірші Б.-І. Антонича завдяки акцентованій метафоризації дають динамічну, різноманітну картину витвореної його уявою дійсності: «...1 сонце вибухає божевільним дзвоном, / в гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло. / Зні чев’я затихає в навіженім гімні, / немов макуха, що олією спливає, / і ллються струмені шалені і нестримні / в коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю». Метафоричні образи, які тут мають музичне і колористичне похо дження, виражають захоплення світом, гармонією людини і природи.
