Наприкінці XIX ст. реалізм як тип творчості вичер пав себе, поступившись модерністським тенденціям. Проте досвід реалізму знадобився у нових художніх пошуках, що привело до виникнення неореалізму. Неореалізм — стильовий різновид у літературі, який виник на ґрунті переосмислення класичного реалізму, надаючи перевагу поглибленому, з елементами психологізму і ліризму, філософсько му аналізу реальної дійсності. Неореалістичні стильові тенденції в українській літературі належної виразності не набули. До традицій класичного реалізму XIX ст. вона повернулася в другій половині XX ст., підпорядковуючись вимозі писати «правду життя» в умовах тоталітарного режиму. Неоре алізм тісно пов’язаний з відродженням народницького світогляду, який відрізнявся від принципу народності в дусі соціалістичної ідеології, оскільки покликаний був зображувати «просту людину» на тлі соціальних зламів і катаклізмів (війна, важке повоєнне буття, безвихідь і розчарування у «світлому майбутньому»). Найяскравіше неореалістичний стиль виявився у творчості В. Винниченка, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала', В. Дрозда, І. Чендея, В. Симоненка, Р. Іваничука, Р. Федоріва, У. Самчука, І. Багряного, які прагнули від творити життя таким, яким бачили його насправді. На відміну від попередніх реалістів вони надавали своїм романам, повістям, новелам, оповіданням, поемам, вір шам виразнішого психологічного та ліричного спряму вання, вдаючись до промовистих деталей, динамічного сюжету, філософських узагальнень, заглиблюючись у душу і прагнення звичайної людини, яка у складних реаліях життя зберігала високі моральні цінності, про тиставляючи їх проявам зла, цинізму, пристосуванства, аморального переродження.
